Події ночі з 14 на 15 березня у Чернівцях могли б стати початком третього Майдану, але, на щастя, цього не сталося. Передбачаю, що формулювання «на щастя» збурить багатьох, хто вірить у необхідність зміни влади в Україні. Обґрунтую міркування по порядку.

Кому вигідно?

Уся історія з блокадою тимчасово окупованих районів Донецької та Луганської областей та наслідки цієї блокади є результатом гри «українських еліт», які, пропри війну та публічне носіння вишиванок, досі розглядають Україну як ресурсну базу. Війна вигідна правлячому колу, репрезентованому передовсім Блоком Петра Порошенка і «Народним фронтом», як виправдання імітації реформ та небажання змінювати країну. Вона вигідна і тим політсилам, які бачать себе за кермом країни і спекулюють цією тематикою для збільшення електорату.

У проекції на чернівецькі події максимальними вигодоотримувачами є, окрім «Самопомочі» (блокада – це тема саме цієї політсили), ще й тріо «Рух нових сил», «Народний контроль» та «ДемАльянс». Згадані чотири сили протягом останнього часу активно обговорюють можливість якщо не об’єднання, то спільної координації своїх дій. Вигоду із зазначених подій має і ВО «Батьківщина» – партія, що на тлі зростання власних рейтингів не приховує бажання позачергових виборів. Ці ж мотиви спонукають до діяльності ще й ВО «Свобода», представники якого ненадовго відчули смак влади і, схоже, цей смак їм сподобався.

Окремо хотілося б розглянути і чернівецький феномен – локальну партію «Рідне місто». Сила, яка складається із колишніх представників Партії регіонів або осіб, які тісно співпрацювали із «регіоналами», перебрала на себе риторику партій Майдану. Через млявість так званих «демократичних партій» саме «Рідне місто» зайняло нішу борців із владою (або «режимом»). Діяльність влади, яка на Буковині репрезентована «Народним фронтом», не може не викликати критики. Маючи потужний інформаційний ресурс, «рідномістяни» використовують розчарування громадою в постмайданівських партіях та змінюють дискурс власного сприйняття. Активна участь депутатів від «Рідного міста» в подіях ночі з 14 на 15 березня – крок, здебільшого, вимушений контекстом тих подій та конфліктів, що мають місце протягом останнього часу у Чернівцях. Іншими словами, «Рідне місто» робить спроби якщо не монополізувати право боротьби з владою, то, принаймні, бути у фарватері цієї боротьби.

Шини та бочки

Ініціаторка нічних акцій у Чернівцях, депутатка обласної ради від «Самопомочі» Ольга Кобевко зіграла роль місцевої Аврори (у значенні як богині світанку, так і відомого крейсера). Втім, ця роль більше була схожою на ту, яку зіграв крейсер «Аврора» у більшовицьких легендах. Ольга Петрівна здійснила холостий постріл, який мав би стати сигналом до революції.

Якщо б вимоги активістів сходилися до необхідності появи та спілкування із головою ОДА Олександром Фищуком, ще не відомо, чим би все закінчилося. Скоріш за все, Фищук, як типовий український бюрократ кучмівської закалки, до людей вийти би побоявся. Але ситуацію розрядили депутати міської ради, які оперативно провели позачергову сесію. Спроби загострити ситуацію через відсутність міського голови серед активістів не вдалися. Олексій Каспрук, хай і з деяким запізненням, з’явився у сесійній залі й не пручався запланованому розвитку подій, усвідомлюючи, чим все може закінчитися у разі спроби заблокувати ініціативу активістів і депутатів.

Втім, «фронтовики», як представники влади в області, хай ненадовго, але відчули себе у ролі «регіоналів» на початку 2014 року. Виходячи з коментарів представників команди Максима Бурбака у соцмережах та розповсюдженого анонімного матеріалу про «бенефіціаріїв» нічних подій, можна судити, що ці події не на жарт схвилювали «сильну команду». Усвідомлення того, що ситуація в країні та області стає все більш вибуховою через імітацію реформ та «фейкову» боротьбу з корупцією, «фронтовики», як представники влади на Буковині, на власній шкірі починають відчувати, що таке голос вулиці.

Quo vadis?

А тепер про загрозу третього Майдану. Україна нині перебуває під серйозною небезпекою повторення історії столітньої давності. Йдеться про отаманщину та анархію. В контексті подій трирічної давнини, фактичної війни з Російською Федерацією, наша країна не може собі дозволити таку розкіш, як швидке революційне повалення існуючої влади з тих причин, що альтернативи цій владі нема. Будь-яка політсила, що може сьогодні прийти на зміну коаліції «Солідарності» і «Народного фронту», сяде на ті ж схеми та потоки. Нині українці нагадують карикатурний персонаж, який скаче по граблях: ми самі обрали тих владників, які не збиралися робити жодних реформ через небажання й невміння – і вони неодноразово це демонстрували. Прийти на зміну теперішній владі прагнуть такі ж самі, лише під іншими прапорами. І маємо всі шанси через черговий Майдан привести до влади чергове розчарування.

Чернівецька Аврора, втім, відіграла свою роль. Вона зробила неоднозначний сигнал владі і такий же – громаді. На щастя «фронтовиків», опоненти Олексія Каспрука з числа депутатів міської ради, свідомо чи ні, погасили цілком реальну хвилю людського невдоволення. На деякий час загроза для влади минула. Цей час варто було б використати для того, аби обміркувати можливі наслідки третього Майдану не лише для країни, але й для нинішніх владників. А громада мала б замислитися над тим, чи варто ходити на вибори, чи варто думати перед тим, як класти позначку в бюлетені – та чи потрібно контролювати роботу тих, кого обрали.

Володимир Звенигородський — спеціально для БЦ

В оформленні використано фото-знімок Ігоря Константинюка

________________________________________

Читати більше:

Володимир Звенигородський | Чернівецькі перевезення. Теорія змови