Головна проблема української влади загалом і буковинської зокрема – низька ефективність управлінських рішень. Колективне прийняття найважливіших у регіоні, місті чи громаді рішень (т.зв. «Рада») в теорії мало б привести до покращення їх ефективності. Багато хто з громадян, скоріше за звичкою, все ще сподіваються на те, що рівень їх життя як-не-як буде рухатися вперед і позитивні зміни відповідних територій будуть відчутними.

Проте так у черговий раз не сталося. Ні колективні рішення, ні індивідуальні вольові рішення місцевих керівників – не несуть необхідних змін. Питання тут не в особистостях, а скоріше в тому, що система прийняття рішень в органах місцевого самоврядування себе віджила і реформа децентралізації як ніколи актуальна у вигляді тарана, який цю систему знищить.

Найяскравішим прикладом неефективності старої системи місцевого самоврядування є Чернівецька обласна рада, яка в цьому скликанні активно, «по-стаханівськи» дискредитує інститут колективного прийняття рішень. Десять політичних сил, які «зайшли» в представницький орган краю, зі старту не мали жодного шансу працювати нормально. Місцеві партії не звикли домовлятися про спільну роботу, не мають спільного бачення майбутнього області. Кожен з депутатів має певний рівень компетенції та досвіду, але в непрацюючій системі вони нагадують зграю учнів середніх класів, що курять за територією не найкращої школи. Амбітні і поважні люди повинні виконувати роль статистів для невеликої групи людей, які випадково перебувають у політичній ієрархії на щабель вище.

Рішення про обрання керівного тріо Чернівецької облради (яке в народі називають «МММ») «бютівця» Івана Мунтяна, «свободівця» Віталія Мельничука та в міру «радикальної» Інги Маковецької було прийнято в Києві у результаті кулуарних домовленостей центральних персон української опозиційної політики. Після поділу невеликої кількості місцевих напівполітичних посад, колективний «Київ» втратив інтерес до всіх інших питань Буковини, окрім тих, де замішані серйозні гроші, які можна «розпилити» разом з дружніми підрядниками.

«Київські рішали» не відчувають (як казав Маленький принц Сент-Екзюпері) відповідальності за тих, кого приручили. Вони поставили черговий переможний хрестик у «шахматці» і залишили на своїх місцевих керівників управління Чернівецькою обласною радою. Місцеві партійні керівники – не найкращі кандидати для такої відповідальної роботи. Вони несамостійні, безініціативні люди, які по своїй натурі є політиками у найгіршому розумінні слова. Вони самі ніколи не проявлять далекоглядної ініціативи і в той же час – не дають розвивати область іншим депутатам, остерігаючись конкуренції.

Така ситуація законсервувалась і ми отримали «селфі»-представницьку місцеву владу, яка творчо імітує всю свою діяльність. Така ситуація, яка є сьогодні – найгірша за усі часи незалежності. Екзестенційна прірва Чернівецької обласної ради затягує в себе й інші районні ради, які замість місць концентрації енергії громади стали місцями маленьких циркових вистав із заздалегідь визначеним фіналом.

Найгіршим є те, що Чернівецька обласна рада – орган регіональної влади, який запрограмований приймати опозиційні політичні рішення в угоду київському керівництву, яке в потрібний момент зможе заблокувати всі процеси в регіоні. Будучи одночасно напів-опозицією і напів-владою, обласна рада перетворилась на постійно діючий карнавал.

Що робити далі?

1) Створити опозицію з числа невеликої групи депутатів, які будуть «ламати» обласну раду під свою волю. Для цього цим депутатам потрібна постійна підтримка вулиці і тиск на всіх трьох політичних керівників облради, які під страхом втратити свої посади будуть іти на компроміс.

2) Дозволити процесу об’єднанню громад розвалити існуючу систему місцевої влади.

Деградація обласної ради – процес зворотний. Для його призупинення потрібна воля декількох депутатів, які звернуться з чітким меседжем до вулиці, яка чим далі, тим активніше буде впливати на місцеві ради.

Михайло Шморгун — спеціально для БЦ

В оформленні використано фото-знімок Ігоря Константинюка

________________________________________

Читати більше:

Михайло Шморгун | Міська рада: переможна стратегія більшості