Тема № 1. Продовження секретаріади

Максим Бурбак пожвавив інформаційний простір заявою про практичну наявність у Чернівецькій міській раді голосів для висунення кандидатури лідера «Рідного міста» Василя Продана на посаду секретаря. Заява про наявність зібраних підписів депутатів була оприлюднена через лояльні до нардепа ЗМІ. Однак, при цьому, ні самих підписів, ні прізвищ підписантів так і не було названо.

Подібна конспіративність одразу ж викликала кілька запитань: невже солідний політик та солідне видання не можуть навести факти, озвучуючи такі вагомі речі? З чим пов’язана синхронність заяви «Самооборони Майдану», яка знаходиться у ручному керуванні оточення Бурбака й про існування якої вже добряче підзабуло буковинське посполитство?

Наявність у міській раді достатньої кількості голосів для того, аби зібрати «майже всі необхідні підписи» не є новиною. Окрім самого «Рідного міста», у кожній фракції є кілька депутатів, які, з різних причин, готові проголосувати за того ж Продана. Однак, цього досі не сталося. Питання у тому, що мається на увазі під поняттям «майже всі необхідні голоси»? Це 20, чи 25, чи ще якась кількість депутатів?

Наразі у міській раді все ще триває своєрідний паритет у питанні щодо кандидатури секретаря. Як би того не хотілося Максимові Бурбаку, але, ймовірно, що проблема відсутності секретаря міськради такий тривалий час не лише впирається у «наполеонівські амбіції» демонізованого Продана, але й невміння або й небажання чинного міського голови домовлятися із депутатами. Більше того, заяви того ж таки Бурбака можуть призвести до дрейфу умовно прокаспруківських або відносно нейтральних депутатів у бік тієї сили, яка буде готова йти на поступки.

Оливи до вогню підливають ще й питання, які виносяться на розгляд сесій з ознаками явних так званих «шкурняків». Малоймовірно, що Максим Юрійович цього не розуміє. А, отже, розхитування човна у міській раді робиться свідомо. Тривалий час відносну лояльність до Олексія Каспрука у повному складі зберігала лише фракція «Народного контролю». Але після випадів партійного колеги міського голови у бік «Народного контролю» типовий прагматичний чернівчанин замислиться – чи варто з такими хлопцями робити ґешефт.

Якщо припустити, що у міській раді все ж таки збереться достатня кількість голосів для підтримки секретарем кандидата від «Рідного міста», хто від цього максимально виграє? «Рідне місто» і Василь Продан без усунення чинного міського голови все одно не матимуть тієї бажаної «амбіції керувати всім містом». Голосування за так звані «шкурняки», ймовірно, відбуватимуться точно так само як і нині – ситуативно, через особисті домовленості.



Невигідна ситуація буде і для міського голови Олексія Каспрука, якому і нині важко протягти важливі і неважливі питання життєдіяльності міста. Але ж вибори у нас як і обід – за розкладом. Ось і треба буде невдовзі розповідати виборцям і про вулицю Хмельницького, і про розбиті дороги, і про постійні аварії на водопроводах, і про хаос у громадських перевезеннях, і про скажених тварин на вулицях et cetera. А виборці у нас натури тонкі – для них виправдання «я не зміг, бо мені не дали», не завжди аргумент.

Видається, що такі пристрасті довкола посади секретаря міськради мають на меті дискредитувати ті політичні сили, які займають одну електоральну нішу з партією, репрезентованою Максимом Бурбаком. Ефект має бути по силі рівний вибуху атомної бомби, аби на тлі вкрай низьких рейтингів через незреалізовані сподівання урядом партійного боса Бурбака, інші політичні гравці здалися б гіршими чорта. Крім того, у такий спосіб легко розкласти маркери «свій-чужий», «добро-зло» й намагатися перекласти усю відповідальність за стан речей у місті на супротивників, при цьому, не даючи їм змогу отримати реальну владу. Наразі маємо ситуацію, коли через політичні амбіції не лише Продана, але й ще одного політперсонажа, розвиток міста суттєво гальмується.

Тема № 2. Довгограючий Білик

Історія, головним фігурантом якої є депутат міської ради Ростислав Білик, упійманий на підкупі виборців та визнаний столичною прокуратурою невинним, знову і знову збурює інформаційний простір Буковини. Цього разу прикордонники відмовилися надавати журналістам без санкції суду інформацію про перетин українського кордону біглим депутатом. Що, в принципі, не дивно, виходячи з норм українського законодавства. Але й українське законодавство, на жаль, має настільки еластичні «норми», що створює подібні казуси Білика.

З упевненістю можна говорити, що це не є кінцем історії. Тримати справу Білика «гарячою» вигідно, насамперед, одному з головних політичних гравців Чернівців Максимові Бурбаку. По-перше, Білик є найслабкішим місцем, по якому можна бити «Рідне місто». По-друге, це унікальна нагода показати себе борцем зі «вселенським корупційним злом». Варто зазначити, що Бурбак, з властивою йому харизматичністю, грає цю роль на відмінно.



Справа Білика є, фактично, подарунком долі для команди «Народного фронту» у Чернівцях. Вдало сформований образ негідника саме громадськими активістами, до який рівень довіри в рази більше, ніж до політичних партій, нахабне нехлюйство правоохоронців, які «спустили на гальмах» цю справу, та фанатична впертість партійних колег Білика, які все ще досі намагаються когось переконати у тому, що їх колега став жертвою політичних опонентів, роблять справу Білика ідеальною для створення позитивного образа політика-борця за справедливість. Питання в іншому: чому цей образ на себе перебрав тільки Максим Бурбак?

Заява Юлії Сафтенко щодо необхідності депутатського корпусу відреагувати на закриття справи Білика потонула в депутатській «круговій поруці» та інформаційному шумі довкола перевізників, бюджетних коштів тощо. Пасивність народних обранців у цьому питанні, зрештою, пояснити легко: якщо копнути поглибше, то долю Білика можуть повторити ще десяток-другий депутатів міської ради. Але ж не в кожного голови фракції дружина – нардеп. Тому й втрималися від гріха подалі. До того ж, з Василем Сафроновичем знайти спільну мову і щось «парєшать» куди легше, ніж з Олексієм Павловичем чи Максимом Юрієвичем.

Очевидно, що справа Білика матиме своє продовження ще тривалий час, дозовано збурюючи місцевий інформаційний простір. Якоїсь розв’язки навряд чи варто очікувати, принаймні до виборів. Як крайні варіанти, можливий розвиток подій, за якого «Рідне місто» засудить вчинок колеги, вибивши козир з рук своїх опонентів. Або ж Білик наважиться з’явитися у сесійній залі, демонструючи у такий спосіб слабкість політичних супротивників.

Тема № 3. Партійні розлучення

Публічний вихід з партії УкрОП Іванни Герасимчук справив незначний ефект, перетворившись на пересічну подію в інформаційних стрічках буковинських ЗМІ. Можна виділити кілька причин, які не дозволили цій події стати інформаційною бомбою.

По-перше, якщо бути відвертими, з мало кому цікавої партії вийшла маловідома діячка. Причини виходу особливо також нікого не шокували з тих, хто хоч трохи орієнтується в політичному житті області. «Весь цей політичний фарс був задіяний тільки для того, щоб пан Ткачук В.В. пройшов в обласну раду», – пише у своїй заяві пані Іванна. А хто б сумнівався, знаючи про особливу політичну еластичність родини згаданого депутата. Питання в іншому, чому тільки зараз така заява? Чому не тоді, коли Віталій Ткачук опинився в облраді, якимось чином змусивши майже десяток своїх партійних колег відмовитися від мандату?

По-друге, Буковина пережила значно гучніші партійні розлучення. Згадати лише вихід Назара Горука зі «Свободи» чи Юрія Скорейка з «Батьківщини». І в тому, і в тому випадку, електоральні мінуси отримали саме особи, а не партії. Скандали вщухли, змінившись іншими інформаційними приводами. Фактично, в кожній партії може відбутися щось подібне. Навіть колишня Партія регіонів, яка перебувала в апогеї повноти влади, дійшла до розлучення з депутатом Чернівецької міської ради Ігорем Урсуляном в липні 2013 року. Хоча тоді справу оперативно згорнули.



Зрештою, партійне життя Буковини все ще відбувається за радянською калькою: лідер-бог, партійний центр, який «спускає зверху цінні вказівки» та партійний актив, позбавлений права мати власну думку, спрямований лише на забезпечення масовості партійних акцій. Така ситуація закономірна, зважаючи на те, що наше партійне життя – це лише бізнес. А у бізнесі, як відомо, хто платить гроші, той і правий. Демократія тут зайва. Ці прості істини варто збагнути кожному, хто ще має якісь ілюзії щодо більшості партій.

Володимир Звенигородський — спеціально для БЦ

В оформленні використано фото-знімок Ігоря Константинюка

________________________________________

Читати більше:

Дайджест | Чернівецькі «шкурняки». Бізнес-інтереси Малишевського і Бурбака