Жорсткі кадрові зміни в Чернівецькій області, на які так сподівалися багато громадсько-політичних активістів регіону, не відбулися. Після заміни «нашого» Арсенія Яценюка на «їхнього» Володимира Гройсмана з’явилась короткочасна ілюзія змін, яка скоріше є «фантомною біллю» нашого наївного оптимізму. Але тривав цей «оптимізм» недовго.

Гройсман так і не отримав карт-бланшу на повну заміну адміністративної вертикалі. В цілому status quo домовленостей між Яценюком і Порошенком зберігся. Ключові адміністративні посади в країні діляться не за професійними, а політично-фінансовими інтересами. І навіть найзабитіший клерк у найзабитішому районі найзабитішої області є частиною неформальних домовленостей, які і складають корупційну суть нашої реальної політики. Але справа навіть не в цьому. Біда у іншому.

Ми можемо вірити в управлінський талант і реформаторський потенціал Володимира Гройсмана, особливо зважаючи на те, що перед ним є свіжий приклад і антимайстер-клас того, як не треба цього робити від Арсенія Петровича. Але реалізовувати його «нову» політику в Чернівцях буде все той же Олександр Фищук, а в якомусь Сторожинці – якийсь Ярослав Бартош. Тут тонко малюється паралель, яку вивели ще у притчі про «молоде вино і старі міхи». Так чи інакше – реформаторський максималізм Володимира Борисовича має свою межу, і ця межа – «розруха в головах» чиновників, які залишилися йому у спадок від минулої системи (у найширшому смислі цього слова). Не змінивши радикально Фищуків-Кулішів, все плесо реформ переходить у режим звичного нам кармічно «застою» і консервації всієї чиновницької «вати». А це означає, що влада стає режимом.

Першими метастазами цього процесу є «закручування гайок» у центральних ЗМІ, які влада не контролює. А це значить, що скоро цей процес почнеться і в регіонах. Далі – партійна і політична архітектура «застою» в бюрократичному апараті. В Чернівецькій області, перед великодніми святами змінили двох заступників губернатора Віталія Усика і Руслана Сенчука на Олега Стецевича та Ігоря Богатирця. Ці заміни, якщо висловлюватися метафорично, є «ямковим ремонтом» систем стримувань і противаг в області. Тих, до кого змогли дотягнутися – замінили. Проте вирішальне протистояння між губернатором Фищуком і його першим заступником Кулішем так і не завершилося, а законсервувалося до «кращих днів».

Чисто тактично Фищук виграв – він відправив свою людину Руслана Сенчука на Вижниччину поправляти електоральні перекоси чинного депутата, свого принципового конкурента Івана Рибака. На його місце поставив бюрократа (в хорошому розумінні цього слова) і «фронтовика» Олега Стецевича, який випав з обойми чернівецького міськвиконкому, чим начебто посилив свої позиції у вертикалі влади. Зрозуміло, що Олександр Георгійович першим ділом готує 202 округ для свого відходу на політичну пенсію у Верховну Раду. Проте всі ці розстановки не матимуть жодного сенсу, якщо він не вирішить основну свою задачу – не зіб’є свого головного опонента в обласній владі – першого «пропрезидентського» заступника Володимира Куліша.

Ще одним прикрим прикладом надмірного «борзіння» чинної обласної влади є небажання чиновників складати повноваження депутатів обласної ради. Згідно нового законодавства про державну службу цей крок мають зробити всі чиновники категорії «А» (голови обласних і районних адміністрацій у тому числі). Логіка в цьому є. Задумайтесь,  чи може депутат Фищук контролювати губернатора Фищука? Тому з 1 травня скласти свій депутатський мандат мав сам Фищук, а також голови Глибоцької, Герцаївської та Путильської РДА Георгій Придій, Віорел Ястремський, Микола Савчук. Автоматично це питання вирішилося лише з Михайлом Андрюком, якого Президент звільнив з посади голови Вижницької РДА – він залишиться депутатом і відповідним головою Вижницької райради.

Олександр Фищук однозначно відмовився складати мандат, мотивуючи це якимось віртуальним роз’ясненням і тим, що його обирали люди і він має їх довіру виправдати... Це виглядає смішно, оскільки у нас пропорційна система, де обирають не конкретну людину, а партію, яка відповідає перед своїми виборцями перш за все тим, що її члени мають дотримуватися чинного законодавства. Але наразі так не виходить. А виходить  по-інакшому – Фищук крутить на одному місці прямі норми закону, ще раз доводячи, що закони написані не для всіх, а для «лохів», які їх мають виконувати. Це і є відкатом до часів Януковича. Не пройшло і трьох років від часів Майдану, як його ідеали забулися тими, хто першими рвали на собі сорочку, обіцяючи їх захищати.

Що можна очікувати від часів консервації?

1) Чиновники на місцях відчувають, що процес реформ їх особисто не стосується і вони дружно будуть імітувати зміни. Звітуватимуть про успіхи якомусь із чиновників Гройсмана. Найрозумніші з них у Чернівцях давно зрозуміли, що поки є «дєдушка» Фищук і «рішала» Куліш, їм нема чого переживати. За будь-який провал адміністративної політики їм максимум що помахають пальчиком з Києва. Тепер – коли згасає волонтерський рух, коли громадські активісти перебувають у пасхально-відпочинковому режимі, коли ЗМІ ліняться контролювати чиновників. Тепер настав їх час. Час реваншу і відкату до зрозумілих понять «стабільності».

2) Ми входимо у «Срібний вік» розквіту корупції в Чернівецькій області. Консервація влади – це не лише консервація реформ, а й консервація всіх сірих і чорних схем на кордоні, в лісі.

3) Консервація – це депресія і ентропія громадської енергії, яка могла піти на зміни, а піде на автоагресію і конфлікти.

Як мінімум цей період «консервації вати» триватиме до осені. Три місяці, якщо не трапиться нічого екстраординарного, Буковина буде деградувати.

Михайло Шморгун — спеціально для БЦ

В оформленні використано фото-знімок Альони Чорної

________________________________________

Читати більше:

Михайло Шморгун | Без секретаря. Уроки Миколаєва для Чернівців