Інтерв’ю | Юлія Сафтенко: «Не можна бути колишнім журналістом» | Буковинський центр

Юлія Сафтенко – депутат Чернівецької міської ради від Громадського руху «Народний контроль» (з 2015 р.), голова комісії з питань законності, етики та запобігання корупції. Балотувалась під 1-им номером у партійному списку. Раніше – журналістка, у 2013-2014 рр. – головний редактор телеканалу ТВА. У 2015 р. – ведуча телепрограми «Народний контроль» на телеканалах «Чернівці» і «Чернівецький промінь». Двічі ставала фігуранткою судових процесів – у зв’язку зі звільненням з телеканалу ТВА (2014) та підозрою в підробці виборчих документів (2015). Обидві справи виграла. Розмовляли про групи впливу, судові процеси та майбутнього секретаря міської ради.

«Поєднувати депутатську і журналістську роботу неможливо»

Після виборів Громадський рух «Народний контроль» припинив активну журналістську роботу. Про що це свідчить – «громадсько-журналістський» рух був усього лиш передвиборчим трюком, камуфляжем політичної партії?

Ви помиляєтесь, що журналістські сюжети не видаються – залишилося дві повноцінні знімальні групи «Народного контролю». Але скажу за себе: враховуючи те, що я зараз не тільки депутат Чернівецької міської ради – а голова постійної комісії з питань законності, депутатської етики, діяльності, прав і свобод – я просто фізично не встигаю на два фронти працювати. Я говорила до виборів, що йшла щось змінювати, ламати, допомагати людям – і якщо це робити тут, то треба віддаватися. Поєднувати це неможливо. Я з листопада [2015 р.] не є керівником Громадсько-журналістського руху «Народний контроль», не знімаю сюжети, я фактично всю себе віддала людям, міській раді, комісіям, робочим групам, нарадам, місцевому самоврядуванню. Все це, звичайно, для мене нове і цікаве і я дуже тішуся, що саме так склалися життєві обставини.

Але продукту кінцевого – менше...

Враховуючи те, що в мене дуже багато роботи в міській раді – скільки списів ми наламали лише з Регламентом – важко розпилятися. Але я би не говорила, що це була мильна бульбашка – «виграли вибори, а тепер на цьому пшик». Люди як зверталися за допомогою в «Народний контроль» – наскільки я знаю, так і звертаються. Просто в мене трошки діяльність змінилася, часу вільного стало менше. Якщо раніше тільки ті люди, які знали мене як журналіста, могли звертатися, то тепер звертаються всі, хто знають, що я депутат Чернівецької міської ради (сміється).

У день голосування на студентській дільниці Ви брали інтерв’ю в затриманих студентів і представлялись як журналістка. В той же час Ви були кандидатом – не відчували конфлікту інтересів?

Абсолютно не відчувала. Тому що не можна бути колишнім чи теперішнім журналістом. Журналіст – це те, чим ти живеш. Просто так склалися обставини, що я зараз депутат міської ради, але в мене величезна ностальгія за телебаченням, за прямими ефірами. І я навіть не асоціювала, що я кандидат – я не знала як пройдуть вибори. На той час я була журналістом, я виконувала свою роботу. І навіть зараз, коли я депутат міської ради, якщо буде необхідність, можливість – а я дуже хочу, щоби ця необхідність настала (сміється) – я візьму мікрофон і не відчуватиму конфлікту інтересів. Все одно ставатиму на бік людей, які потребують допомоги.

Журналістам більше довіряють. І коли Ви представляєтесь журналістом, але при цьому є політиком...

Я ще не була політиком.

Але були кандидатом.

Я була кандидатом – це різні речі. Тоді конфлікту інтересів не було.

Інша журналістка Аліна Олевич, ставши депутатом, призупинила свою журналістську роботу. А Ви та Іван Гончарюк – складається враження, що не зовсім.

Іван бере участь у роботі знімальної групи, а я абсолютно абстрагувалася. Після того, як я стала депутатом Чернівецької міської ради, я перестала робити журналістські розслідування, репортажі, просто перестала працювати і видавати кінцевий продукт. Але я вважаю, що якщо депутат міської ради – то чому має стояти обмеження, говорячи про якийсь конфлікт інтересів? Я за цим ностальгую, мені це приносить задоволення.

Тоді треба складати мандат.

Напевно, треба розуміти тоді, що важливіше. Але я права не маю зараз складати мандат, тому що в мене повірили люди. Я знаю хто за мене голосував... не конкретно за мене – але якщо в Чернівецькій обл. «Народний контроль» зайняв 1-е місце по кількості набраних голосів і відсотках в порівнянні з іншими регіонами, то це про щось говорить. І коли люди тобі говорять чому голосували за тебе – то я розуміла, що тепер я мушу цю каденцію... Вже потім я буду вирішувати: мені це подобається чи не подобається.

А Ви не шкодуєте, що стали депутатом?

Абсолютно. Я не пам’ятаю хто сказав: «Ніколи ні про що не шкодуй». Просто коли ти журналіст – ти це все бачиш збоку, а коли стаєш депутатом міської ради, то бачиш як це діє зсередини.

...Стаєш співучасником.

Або стаєш співучасником, або стаєш білою вороною, невигідним ні своїм, ні чужим. По-різному складається. Але моя найбільша зброя і те, що в мене ніхто не може забрати – це моє слово. Навіть зараз усупереч всьому мені ніщо не заважає називати речі своїми іменами, говорити про те, що потрібно. І хто би що не говорив – одна людина деколи може суттєво вплинути і змінити хід історії, як би це пафосно не звучало. Я в цьому переконалася.

«Робити з Диявола янгола»

Якщо згадати скандал з дійсною чи гаданою підробкою паспорта, який завдав «Народному контролю» помітних іміджевих втрат. Усе-таки: як правильно пишеться Ваше прізвище і коли воно змінилось – якщо змінилось?

Чому таке переконання, що ця ситуація з паспортом нанесла іміджевих втрат? А чому не говоримо про те, що навпаки – ця історія, наприклад, додала? Ті суди перед виборами з моїм паспортом, і з моїм прізвищем і з останньою літерою – це було не що інше, як помста. Коли [у 2015 р.] я публічно виграла апеляційний суд, який визнав, що [з телеканалу ТВА] мене звільнили незаконно – [директор Валерій] Сарафінчан крім того, що мене мав відновити на посаду, яку я займала, ще мав мені виплатити енну суму за ті місяці, які пройшли, і плюс 1000 грн. моральної шкоди. Тобто загалом десь 11 тис. грн. Він не тільки не виплатив – але для мене це не було головне... Для мене головна була перемога – довести публічно всім, що мене звільнили незаконно.

Директор телеканалу, який колись був і депутатом міської ради, і директором «Черемошу» – розуміємо, що це людина гонорова, самодостатня. А тут якась журналістка публічно його принизила. Звичайно, він не просто хотів помсти – він мав на меті мене знищити і зробити все, щоб не тільки я не стала депутатом міської ради, але щоби від мене відмовилися люди, з якими я йшла на ці вибори, люди, з якими я працювала. Він зробив все, щоби мене очорнити і принизити. В мене тоді питання до нього: якщо я була Сафтенку – чому мене [колишній директор ТВА Василь] Забродський, Сарафінчан титрували на каналі як Сафтенко?

Титрування – це не офіційний документ.

В мене зараз у гаманці є бейджики – я на всіх бейджиках Сафтенко (показує). Цю ситуацію використали проти мене і я знаю чому директор це зробив. Моє прізвище пишеться: Сафтенко Юлія Костянтинівна...

І завжди писалося?

І завжди писалося... Але я дуже рада, що ця ситуація була, що я пережила. Тому що я не тільки стала сильнішою – я зрозуміла, що в житті проти тебе можуть використати будь-що, будь-коли, і ти повинна бути завжди готова до іншого сценарію. Я, наприклад, ніколи в житті не могла подумати, що зможуть підтасувати, оббрехати, очорнити. А тепер я розумію, що ми живемо в той час, коли з янгола можуть зробити Диявола, а з Диявола можуть зробити янгола.

Однак на півроку раніше в судовій тяганині з ТВА у всіх прес-релізах фігурувало прізвище Сафтенку – але тоді на це не звернули увагу. Багатьом здалося, що в судовій ухвалі, яка публікувалась в Інтернеті, звичайна опечатка. Це випадковість?

Я хочу запитатися: одна літера – наскільки вона впливає на життя людини? Невже це не ідентифікує персону? Я розумію, що публічні люди мають відповідати... Адже справа не в літері, а в тому, що хочуть цю літеру підкласти під мій особистий імідж і використати проти мене. Я не була готова до цієї ситуаці взагалі. Я на це дивилася не те, що крізь пальці – я на це навіть не звертала увагу, тому що знаю те, що з університету, як тільки вийшла заміж, я – Сафтенко скрізь. І та одна літера – вона отак мені вийшла боком. Недруги або люди, які колись несправедливо повелися зі мною, відтак вчинили все, щоби за одну літеру я відплатила за все (сміється).

Ви так говорите, ніби літера справді змінювалась.

(Витримує паузу). Я говорю про те, що одна літера неважлива: Сафтенку чи Сафтенко. Я вважаю, що тут просто почали на цьому грати. Чому це інкримінують прямо як злочин? Мене зробили так якби я злочинець, спеціально підроблювала документи. Забродський писав, що я взагалі цураюся прізвища своїх дітей... Взагалі моє [дівоче] прізвище – Королюк, якщо на те пішло. Але я вважаю, що одна літера може вважатися як «очепятка» – не більше і не менше, а за неї так чіплятися, перевертати все на свою користь і очорнювати людину, говорячи, що вона шахрайка – я вважаю, що це злочин.

«В опозиції до «регіоналів» і «тушок»»

Чому Ви вирішили не поновлюватись на посаді головного редактора ТВА після судової ухвали?

Я поновилася.

Але на один день чи на два.

Коли я прийшла – я вже працювала в «Народному контролі». Там не знали яке я прийму рішення. Але ТВА – канал, де я пропрацювала 14 років – це для мене було більше. І коли я прийшла зранку на телеканал ТВА на посаді головного редактора – мені не давали пароль від «Фабрики новин». О 09:01 я прийшла на роботу, і коли о 14:00 я розумію, що мені не дають редакторське вікно – і я граю на їхній території... Я розумію, що [Валерій Сарафінчан –] це така людина, яка мене захоче підставити, сказати, що я не впоралася, або повісити всіх дохлих кішок на мене – і потім зробити з мене цапа-відбувайла. Я у «Facebook» почала публічно писати, що я на робочому місці, мені не дають редакторське вікно. Коли я запиталась чому мені не дають редакторське вікно – ніякої причини не було. Я зрозуміла, що не зможу працювати тут.

...Я навіть сюжети перевіряла – скажу більше. Це не був піар-хід, що я «прийшла, написала і гонорова пішла». Я перевірила два сюжети, знімальні групи відправляла на зйомки. Для чого я це робила? Був навіть момент, коли я повірила, що в мене все може повернутися...

В «Народному контролі» були цьому раді?

Це в них треба запитатися (посміхається). Але я можу припустити, що, напевно, не дуже. Я не думаю, що в «Народному контролі» хотіли, щоби я лишалася на ТВА.

Процес зі зміною прізвища ініціювали юристи телеканалу ТВА, який на той час очолював Валерій Сарафінчан – людина, близька до «Народного фронту». Як це пов’язано з тим, що після виборів Ви почали активно підтримувати чинного мера Олексія Каспрука?

Я можу тільки сказати, що я не зрадила собі. Ще до того, як я зайшла в сесійну залу, я заявила дуже гучно на своїй сторінці «Facebook» про те, що я буду завжди в опозиції перебувати до «Рідного міста», до колишніх «регіоналів» і «тушок» – я це писала неодноразово.

Але в міській владі зараз теж є колишні «регіонали» – [заступник чернівецького міського голови] Олександр Паскар та ін.

Це дуже індивідуально. Паскар був в АТО, він захищений законом. Справа навіть не в тому... Якщо я в опозиції до «Рідного міста» – чому автоматично виходить, що я підтримую міського голову? Це не так. Я підтримую людей. Коли міський голова мені не подобається – я не голосую, я беру слово і говорю про це. Може, збоку так виглядає тільки тому, що я не йду в одну ногу з «Рідним містом». Для мене це позиція принципова: я знаю яким чином вони потрапили в міську раду, як вони купували голоси – я знаю трохи більше, того що була журналістом, знімала сюжети, знаю що розповідали люди, що коїлося на дільницях, що говорили інші кандидати... Не хочу про це говорити, але для мене це одіозні люди, я це говорила в очі їм, писала на своїй сторінці, і я цього не боюся – така моя правда.

У відео-зверненні Ви прирівняли Валерія Сарафінчана до «перефарбованих регіоналів і тушок». Складно уявити, аби на телеканалі ТВА працювали такі люди.

Скажу одне: коли я це говорила, то знала, що в нього була зустріч з Забродським, вони навіть хотіли «сокиру війни» закопати – тільки щоб «замочити» мене. Людина, яка не тримає свого слова, говорить одне, робить інше – я по-іншому це не можу назвати.

Але складно уявити, що перед самими виборами це була самодіяльність Сарафінчана, враховуючи те, що і він, і його дружина і бізнесово, і політично близькі до «Народного фронту» та колишнього міського голови Миколи Федорука.

Можу сказати з впевненістю, що це було зроблено спеціально, щоб нанести удар. Я можу в це повірити легко, тому що він колись перебував у «Батьківщині», наскільки я знаю. Те, що він був директором ТВА...

Він нібито хотів і балотуватися...

Так. Інше питання – чого він зійшов з дистанції (сміється). Але як він став директором телеканалу ТВА – це ж теж не секрет. Він прийшов туди в заступники, тому що [його дружина] Ілона Сарафінчан дуже часто захищала в суді справи [народного депутата, співвласника телеканалу] Андрія Пишного. І потім, коли вже канал розпадався, коли [колишня в.о. директора] Тата [Кеплер] вже поїхала – і потім Революція гідності і нам вдалося повернути ефір... Тому я ніколи в житті не могла би подумати, що я переживу такі моменти, які навіть мені в голові не вкладаються...

Невже це відбулося без погодження з людьми, які представляють «Народний фронт» у Чернівцях?

Чи він один так міг ризикнути перед виборами? Можливо, [його] й спонукали. Все може бути. В російській мові є гарна приказка: «Все может быть и все быть может, и все, быть может, даже быть, но одного лишь быть не может – того, чего не может быть». Так от, знаючи Сарафінчана – я можу повірити в обидва варіанти. Я не знаю який сценарій був. Я не знаю наскільки він з «фронтовиками», наскільки він там по партійній лінії іде, не знаю які там домовленості. Принаймні, коли я була головним редактором, коли працювала пліч-о-пліч, я таких кулуарних зустрічей чи дзвінків ніколи не помічала.

«Теплі стосунки з Клічуком»

У 2015 р. Ви були обличчям «Народного контролю» на Буковині. Після того як стали депутатом, ситуація дещо змінилась. Яка Ваша роль у роботі фракції? У списку Ви були під номером 1 – а зараз під яким?

Я і залишаюся 1-им номером.

Я маю на увазі: реально.

(Сміється). В нас маленька фракція, всього 5 чоловік. Звичайно, як і в кожній фракції, в нас є засідання, кожний висловлює свої думки. Яку роль я відіграю в «Народному контролі» особисто? Це, напевно, питання не до мене, а до людей, які разом зі мною. Але ставши головою постійної комісії, я дуже багато часу віддаю, коли займаюся проблемами містян. Звичайно, в мене дуже багато пішло часу, щоби я достеменно – я і до сих пір ще не вивчила – щоби розібратися в Регламенті, в Статуті. Більше часу останні півроку йде на роботу з документами – враховуючи, що я голова постійної комісії, у нас всі питання проходять... Все не так просто, особливо для журналіста. Мені, звичайно, легше, ніж будь-кому іншому – ніж бізнесмену, який прийшов... Але так чи інакше це нова робота, і я занурилася з головою, тому що вона хоч на громадських засадах, але потребує значно більше зусиль, розумових здібностей, вміння аналізувати, порівнювати, розбиратися, бачити підводні течії... Так, я не керівник, так, я не роблю сюжети – я фактично займаюся депутатством, я опікуюся людьми, як би це не звучало.

Ви згадали підприємців. Який вплив на фракцію має підприємець Роман Клічук, якого, до речі, за наполягання керівника фракції «Рідне місто» Василя Продана ввели до складу виконкому?

Що значить «вплив»?

Як один із спонсорів він, очевидно, має вплив на прийняття рішень?

Відколи я перестала бути керівником Громадсько-журналістського руху «Народний контроль» з листопада-місяця, я повністю занурилася у міську раду, у постійну комісію, у наради – я фактично не можу відповісти на це запитання. Це людина, яка при обговореннях збиралася, але не можу сказати про якісь фінансові вливання... Я про це не знаю і ніколи, мені здається, цього і не було. Тому що громадсько-журналістський рух фінансувався з Києва, я особисто зарплату отримувала з Києва, на картку – так само як і оператор, монтажер. А те, що приписують... Нам багатьох приписуть, що у виконком від «Народного контролю» іде 5 персон. Приписали нам Антоніну Бабюк, хоча вона від «Народного контролю» не йшла, Рому Клічука, хоча він не йшов від «Народного контролю».

Чому «Рідне місто» так наполягало на тому, щоби Роман Клічук увійшов до складу виконкому?

Це, напевно, треба «Рідне місто» запитувати (сміється). Тут і до ворожки не ходи – якщо сам Продан встав і запропонував повторно з голосу кандидатуру Клічука, то, значить, в нього дуже теплі стосунки з цим підприємцем, я так думаю.

«Народний контроль» не завжди демонструє одностайність голосувань – наприклад, на останній сесії по членам виконкому були голоси, які утримувались. А Ви – ні. Ваші голосування були неузгоджені?

Якщо подивитись всі попередні сесії, то саме «Народний контроль» демонстрував монолітність і «кулак».

А чому зараз не демонструє?

На рахунок виконкому – там були принципові питання для мене. Я не могла в деяких моментах не голосувати. Назву тільки один приклад: [лікар Михайло] Гнатюк. Це гріх від Бога, і мені дуже соромно за те, що ця людина не у виконкомі. Є ще пара людей, за яких я голосувала принципово і говорила, що буду голосувати. Тому що вважаю, що я маю право на цей голос.

Але ці кандидатури перед сесією мали обговорюватись фракцією.

Я голосувала так само, як і вся фракція. Тільки у двох питаннях, по двом кандидатурам я голосувала не так. А в іншому ми голосували абсолютно одностайно. У нас коли конфлікт інтересів – я вважаю, що треба утримуватися. Коли була ситуація з БДФЕУ, і коли в нас двоє з нашої фракції мали конфлікт інтересів – то, звичайно, вони не голосували ні за, ні проти. І це чесно.

Ви голосували за кандидатуру Василя Косменка, якого теж вважають близьким до міського голови, а фракція – утрималась. Чому?

Це треба запитуватись у фракції. Ця людина є керівником громадської організації [«Самооборона Майдану»], яка народилася під час Революції гідності...

Я можу зрозуміти Вашу мотивацію – але чому фракція утрималась? Мало ж бути якесь пояснення?

Це треба у фракції запитуватись. Я утримаюсь від відповіді.

«Терміново обрати секретаря»

Складається враження, що саме «Народний контроль» у найбільшому виграші від протистояння в Ратуші. У конфлікті між двома групами ви розігруєте «золоту акцію» – як найменша фракція ви отримуєте найвищі дивіденди.

Так і виходить. Деколи один голос вирішує абсолютно все. І це дуже класний розклад. І тому дивіденди ми отримуємо... В нашій команді є люди, які вміють, можуть і хочуть. Наприклад, за [Володимира] Середюка я не просто тішуся – я тішуся за чернівчан. Тому що людина, яка стала заступником міського голови, знаючи Володю – від цього виграли тільки Чернівці і містяни. З його досвідом, його баченням, його вміннями і здібностями – він дуже багато користі може і обов’язково принесе місту. Єдине, що я хвилююся, що хто зараз лишився? Міський голова і один заступник – і все. І Паскар повернувся. Терміново треба обрати секретаря, щоби повністю структура була сформована, щоб кожен займав свою нішу, щоб, не дай Боже, людина, на яку звалено все, не перегоріла – і тоді буде непереливки.

Вам не здається, що таке непропорційне представництво лише загостроює конфлікти в Ратуші?

Так вигідно говорити нашим опонентам. Вважають, що несправедливо – хай боряться з цим, хай би не голосували. Від нас, від «Народного контролю», ішов Сергій Босовик, а тих, кого нам приписують – це, як кажуть, ворожка надвоє сказала. Не мені Вам говорити, що в нас і кому приписують, як інформаційно можна обробити ту чи іншу людину, фракцію.

І Олексій Каспрук, і Ви виступаєте проти того, щоби секретарем був обраний представник від партії «Рідне місто». Який інший – реалістичний сценарій виходу із кризи – і де ще можна шукати компроміс? Півроку ігнорувати проблему – не вихід.

Тепер м’яч на полі депутатського корпусу. Першим по закону кандидатуру має запропонувати міський голова. Він це зробив – це кандидатура [Володимира] Сєхова. Її не підтримали, так само вже зробили з нього невідомо кого, дуже багато було інформації, георгіївська стрічка... Але це вже історія. Закон не обмежує депутатський корпус в тому, скільки часу ми повинні між собою думати кого ж нам висунути. Можливо, і переговори проводяться – можливо, вони йдуть повз мене, я не знаю (сміється). Можливо, десь і підписи збирають – я про це не знаю, не чула. Мене це трохи хвилює, тому що виходить, що депутати можуть собі думати ще півроку – кому ж бути секретарем?

Якщо таки будуть голосувати за кандидатуру від «Рідного міста» і це буде єдиний варіант консолідації міської ради?

На самих початках ми говорили на погоджувальних радах, що у фракції «Батьківщина» було як мінімум три претенденти на посаду секретаря, три достойні людини. Але чомусь ця фракція не запропонувала. Вочевидь, враховуючи домовленості, які відбулися ще на рівні області. Тому ситуація зараз зависла між небом і землею. Секретарем має бути людина-господарник у першу чергу, людина незаангажована, людина, яка має досвід і яку делегують саме депутати. І мені, наприклад, важко побачити цю людину у «Рідному місті».

Розмовляв Святослав Вишинський — спеціально для БЦ

Фото-знімки Ігоря Константинюка — спеціально для БЦ

Розмова відбувалась у «Literatur Café» Культурно-мистецького центру «Українська книга» (Центральна площа, 10)