Три роки після подій, які б мали змінити Україну, майже такий самий час війни, що мало б переконати навіть найбільших скептиків у необхідності змін. Але Україна уперто торує шлях у бік корупції та недемократичності. Зміна влади, яка відбулася три роки тому, на жаль, не стала тотожною зміні системи. Вчорашні борці зі злочинним режимом дедалі більше самі набувають рис такого режиму. Закономірно, що ці процеси гостро переживає суспільство.

Руйнуванням міфів про «нову владу» займалися гості програми «Суть речей» на радіо «Станція» 103.2 FM Тарас Прокоп і Наталія Нечаєва-Юрійчук. Якщо влада не може або не хоче очолювати процеси, що їх вимагає суспільство, це робитимуть активісти. Але через брак досвіду й знань така форма активності переважно зводитиметься до різного штибу радикалізму. Щось подібне відбулося у Чернівцях під час спроби провести круглий стіл, ініційований Олегом Хавичем. За пасивності уповноважених державних органів активісти вчинили на своє розуміння правильні речі, але у результаті в програші опинилися як самі активісти, так і держава Україна.



Причини буксування або ж ігнорування задекларованих реформ значним чином криються у тому, що в Україні так і не відбулося зміни політеліт. Зараз вже стало очевидним, що ставати частиною влади – це ставати частиною старої системи. Можливо, це і пояснює те, що система за три роки витіснила чужорідні для себе елементи: громадських активістів, які потрапили до владних структур у 2014 році. За словами гостей «Суті речей», діюче виборче законодавство не відображає настроїв суспільства, оскільки лише зацементувало сили, що мали на меті імітацію реформ. Далі за ним працювати – неможливо. Більшість парламентських партій є лише політичними проектами, які створювалися ситуативно та об’єднані довкола одного лідера.

Втім, активісти переконані, що три важких роки для України не минули даремно. Суспільство почало змінюватися. На рівні Чернівців показовою є «справа Білика», вважає Тарас Прокоп. Ще чотири роки тому, ця справа навіть не мала б розголосу. Сьогодні ж, пропри затягування та недосконалість українського судочинства, приклад Ростислава Білика став вагомим сигналом – потенційні депутати зважуватимуть, чи варто ризикувати й повторювати долю депутата, якому дуже дорого обійшлося повернення у сесійну залу. Але поки в країні не покращиться соціально-економічне становище, ризики соціальних потрясінь і надалі будуть високими.

Про руйнування міфів реального народовлання на прикладі Чернівців йшлося й у програмі «Майдан» на «Чернівецькому промені» за участі представників «ДемАльянсу» Івана Патарака та Романа Волошина. На прикладі останніх подій в обласному центрі поступово вимальовується прагнення симуляції громадської активності. Зараз уже можна констатувати часткову нігіляцію такого інструменту народовладдя як електронні петиції. Через високу кількість абсурдних петицій, їх значення у свідомості громади поволі зменшується.



Цей процес зведення громадської активності на маргінес є елементом боротьби за Чернівці між двома фінансово-політичними кланами. Практично усе політичне та майже усе громадське життя обертається довкола цього конфлікту. Навіть можливість постання третьої сторони, альтернативної існуючим силам, з усією потугою опонентів також маргиналізується. При цьому деструктивні віяння вже давно вийшли за стіни Ратуші чи партійних офісів, поступово захоплюючи та радикалізуючи все більшу частину громади.

Про конфлікт між депутатським корпусом обласної ради та виконавчою владою можна судити з виступів депутатів у Телевізійній студії «А–3» на телеканалі «Буковина». Альона Гливко, Ігор Малишевський, Андрій Маковей та Світлана Фочук розповідаючи про роботу сесії обласної ради, раз-по-раз робили закиди у бік Чернівецької облдержадміністрації. Зокрема, йшлося про те, що нормальної співпраці між виконавчою та представницькою владами на рівні області нема.
 


Хоча конфлікт перманентний, але він не набуває широкого розголосу, на відміну від конфлікту між чернівецьким міським головою та депутатами міськради. Губернатор Олександр Фищук не є таким медійним, як мер Олексій Каспрук. Публічна дискусія – не його сильна сторона. Та й судячи з діяльності голови ОДА, він так і не зумів стати більш-менш вагомим політичним гравцем. Голова облради Іван Мунтян зумів знайти підхід до депутатського корпусу, що також різнить Чернівецьку міську та обласну ради. Відсутність конфронтації між депутатами дозволяє Мунтянові вести свою гру у той час, як основна увага громади прикута до подій у міській раді.

Яскравим прикладом маргіналізації громадського активу стали скандали довкола волонтерської діяльності. У відносно невеликих Чернівцях кожна активна людина рано чи пізно співвідноситься з якоюсь із груп впливу. Це співвідношення часто має вплив на людину, навіть попри її бажання. Відома волонтерка Марія Філіпчук у програмі «Без емоцій» на «Чернівецькому промені» розповідала про особливості волонтерської та громадської роботи в Чернівцях.



Виходячи з розмови, можна зробити висновок, що навіть ця сфера зазнала впливу політичного конфлікту, що триває у Чернівцях. Але у цьому є частина відповідальності держави. Волонтерський рух – приклад часто хаотичної самоорганізації, коли держава самоусунулася. Зараз настає час відповідальності за зроблене і не зроблене. Попри те, що через відсутність чіткої організації до справжніх волонтерів «прилипли» випадкові люди, відповідальність нестимуть саме ті, хто на своїх горбах витягнув і досі витягує обов’язок держави із забезпечення війська.

Проблеми у ще одній сфері, яка обросла міфами, обговорював у програмі «Час змін» на телеканалі ТВА Ярослав Курко. Як практик і теоретик реформи з децентралізації, Курко дав зрозуміти, що держава у цьому процесі робить напівкроки, часто відпускаючи реформу у вільне плавання. У проекції на Чернівецьку область, влада упустила свій шанс у створенні ОТГ у порівнянні з іншими областями. Відтак Буковина не отримала значних коштів до бюджету, які могли б надійти у контексті реалізації реформи з децентралізації. Влада стала осторонь і мовчки спостерігає чим усе скінчиться.



Складається враження, що керівництво області вирішило піти найпростішим шляхом, озброївшись гаслом «Один район – одна громада». Такий підхід неправильний, вважає Курко. Тому треба переглянути перспективні плани, розроблені в облдержадміністрації, і наблизити їх до реальності. Крім того, обов’язком влади є стимулювання вступу до ОТГ тих населених пунктів, які ще цього не зробили. Бо прийде час, коли владі доведеться об’єднувати їх не добровільно. Добровільне ж об’єднання в області йде стихійно й хаотично. Реформа просувається, але повільно й не зовсім системно. Серед основних проблем у реалізації реформи – кадровий голод та небажання нинішніх владників віддавати землю у власність громадам.

Цікавий приклад руйнування ще одного міфу можна було спостерігати у програмі «Політика» на телеканалі ТВА. В.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун, розповідаючи про свій візит до Буковини, зачепила тему створення госпітальних округів. Виходячи з її слів, доводиться зробити висновок про лукавість народного депутата Максима Бурбака, який нещодавно приписав собі та ще двом своїм колегам відстоювання створення третього госпітального округу з центром у Чернівцях. Сама Супрун повідомила, що питання госпітальних округів вирішувалося виключно на місцевому рівні, бо на місцях краще знають потреби. Це питання місцевої влади, міністерство сюди не втручалося. Ми лише подали порядок створення округів – заявила в.о. міністра і підкреслила, що ніяких проблем щодо кількості округів на рівні міністерства не було.



Володимир Звенигородський — спеціально для БЦ

В оформленні використано кадр програми «Без емоцій» на телеканалі «Чернівецький промінь»

________________________________________

Читати більше:

Огляд ефіру | На пульсі транспортного колапсу. Незрима рука Федорука