Деякі системні моменти роботи і тренди в діяльності чернівецької політики залишаються поза суспільною увагою за ширмою публічних скандалів і перманентного сесійного карнавалу. Але саме вони, в більшості випадків, є засадничими, прихованими внутрішніми чинниками постійних криз у місті. Таких моментів є достатньо багато, але я хотів би звернути увагу на питання протистояння умовних інтелектуалів і умовних популістів у системі прийняття ключових рішень чернівецької політики. Ця системна лінія протистояння стратегічно важливіша, аніж жаркі перепалки політичних груп Василя Продана і Максима Бурбака.

Громадське середовище чернівецьких активістів прагне правильних рішень, системного підходу, раціоналізму, але, як не парадоксально, в більшості випадків свідомо підтримує популізм, прикрашений буковинським фльором «вирішення важливих для міста проблем». Активісти мають у міській раді раціональних інтелектуалів, кандидатів та докторів наук, але у професійних дискусіях більше довіряють некомпетентним популістам. І що найгірше – просто зверніть увагу на те, хто саме стає об’єктом критики: ті, хто мають наукові ступені, досвід управління, свою принципову позицію.

Хто буде популярнішим у середньостатистичного професійного чернівецького активіста: прагматичний кандидат наук Володимир Середюк чи «фейсбучний» провідник Олексій Каспрук? «Базарник» Василь Максимюк чи професор права Наталія Якимчук? Економіст Богдан Ковалюк чи численні критики його принципової позиції? Хто більш затребуваний для громади – той, хто створює, бореться, відстоює, або той хто грає на емоціях і вміло маніпулює? Буковинське громадське середовище свідомо відторгує інтелектуалів та прагматиків у місцевих радах. Їх влаштовує популістична вакханалія. Чернівецькі активісти добряче гріються від полум’я, в якому догорає прикрий залишок інтелектуального потенціалу міста.

Міській владі вигідно тримати інтелектуалів на маргінесі – «реєстрові» освітяни завжди лояльні до будь-якої влади. Вони ліниві, не хочуть змін, у більшості своїй не мають навіть власної позиції. Їхня аполітичність на місцевому рівні – це ціннісна поразка. Професори та інший науковий чин давно розкусив головне правило: «Сиди тихо – мине лихо». А ті одиниці, що йдуть у місцеву політику, одразу стають «білими воронами».

Коли на сесії умовні Ковалюк чи Якимчук вимагають грати по правилах, видно біль, з яким ніяк не можуть справитися професійні чиновники, що звикли працювати по-старому. Цей «біль» просто фізично відчутний. Зрозуміло, що Каспруку непотрібні в раді ні Богдан Ковалюк, ні Наталія Якимчук, ні врешті-решт його заступник Володимир Середюк, який робить реальну роботу, поки шеф бореться з повітряними млинами і долає численних неіснуючих «ворогів». Є середня планка інтелекту – інтелект міського голови, а все, що вище – потенційний «ворог», проти якого треба боротися. В чернівецькій політиці розумних не люблять.

Навіть у центральному протистоянні міста Продан–Бурбак є своє протистояння по лінії інтелектуал–популіст. Василь Сафронович – беззаперечний інтелектуал, який у боях місцевого політичного значення вимушений був трансформуватися та грати за правилами, які нав’язує громадськість. Імітувати популізм, щоб вижити в місцевій політиці. Натомість Максим Юрійович – абсолютно далекий від інтелектуального дискурсу суб’єкт. Як чітко охарактеризував Міхеіл Саакашвілі – «барига». Людина з базару, яка заточена лише на власне збагачення.

Бурбак перемагає завдяки популізму: дає чернівецьким активістам те, чого вони хочуть, показує пальцем на проблему і перекладає відповідальність за її вирішення на інших. Але ось дивина – Максим Бурбак рідніший для прогресивної громадськості, ніж Василь Продан. Бо він більший популіст. І це єдина (переможна, як поки здається) риса, що дозволяє Максиму Юрійовичу отримувати локальні перемоги в боротьбі за чернівецький «залізний трон».

Професор Анатолій Круглашов, пишучи свою відому у вузьких колах книгу про Михайла Драгоманова «Драма інтелектуала», зачіпає це питання в історичній ретроспективі. Основи державності були закладені розумними людьми, інтелектуалами, які бачили далі за горизонтом поточної суєти. Хаос теж закладали люди – популісти. Перманентна Руїна в нашій історії – час правління популістів, недалеких людей і «бариг». Час простих рішень. Так відбувається і сьогодні: саме відторгнення інтелектуалів громадянським суспільством є проблемою із проблем, для вирішення якої потрібна воля і чесна дискусія.

Характерний приклад: Наталія Якимчук зробила власний вибір і склала повноваження керівника фракції «Солідарності» в Чернівецькій міській раді. Зізнаюсь, я був серед тих, хто критикував її рішення. Тепер, в її відході від активної чернівецької політики – я бачу залізну логіку. Життя лиш одне і ти не отримуєш задоволення від ситуації, коли тебе критикують невігласи і саме їм, а не тобі, довіряє громадськість. Місцеве самоврядування Чернівців – для чиновників і підприємців. Інтелектуалам тут не місце. Тому ми і приречені на постійну розруху, котра, як писав Михайло Булгаков, «не в клозетах, а в головах».

Михайло Шморгун — спеціально для БЦ

В оформленні використано фото-знімок Ігоря Константинюка

________________________________________

Читати більше:

Михайло Шморгун | Міська #зрада. Хто крутить барабан у Ратуші?