В принципі, це не танцювальна репліка, хоча і про танці буде. А репліка радше: зі світу бумерангів. Бумеранги – небезпечна річ, це знає кожен птах політичного лісу. Ці палиці такими закрученими траєкторіями шугають, а на потилиці очей нема. Тож усі ці інквізиційні зойки щодо партійної приналежності Ярослава Кушнірика, які лунали на сесії від людей у «чистих партійних шатах», закінчаться лише одним – вони повернуться бумерангом. Причому якимось вражаючим. Ну хоча б тому, що Хтось – не фраєр. До речі, в Чернівцях інквізиції не було, тому тут вижили правильні люди. А була б – спалили б усе місто. Точно.

Взагалі весь цей галас щодо Кушнірика насправді доводить цікаву річ, що він не порожнє місце, а управлінець. Кращого доказу вигадати неможливо. І у застосуванні до житлово-комунального господарства це треба цінувати. Усіма партійними лейблами у Чернівцях одвіку підтиралися і спускали в каналізацію непартійного забарвлення. І правильно робили. Бо лейбли у більшості ситуативні. Мав значення особистий послужний список. І зовсім не хочеться, щоб стало у місті навпаки. Коли партійний лейбл, ярличок перекреслює взагалі цей самий особистий список. Так було. Лише за Сталіна. Навіть не за Брежнєва. І навіть до Сталіна, коли був Ленін, до колишніх партійних приналежностей ставилися поблажливо. Тож не варто перепльовувати більшовиків. Це погане змагання.

Але є ще одна причина, навіть вагоміша. Я з цього приводу, як не дивно, згадав Марину Лібанову і «Букініст». Крутили із цими книгарнями і так, між іншим, хотіли посунути людину із її місця. Країна перевернулася, а Лібанова на місці. Цікаво, правда? От і місце Ярослава Кушнірика – стирчати у департаменті. Крокувати вулицями, махати руками і розповідати у слухавку щось про бруківку і тротуарні плити. А людина має бути на своєму місці. Далеко не всі люди, до речі, його мають. Тому й далеко не всі і розуміють цю фундаментальну річ. Тож пропустіть Кушнірика на його місце. І безпартійне ЖКГ ціліше буде.

А мої хореографічні зауваження щодо стилю сесії. Власне, перспектив стилю. Хоровод – не наш політичний стиль, це щось східніше. Там люди не можуть ніяк подолати хоровод у собі, на нашу та їхню біду. У нас хороводи, зрештою, не приживуться. Інші часи – інші танці. Гадаю, про це варто пам’ятати хореографам.

Сергій Воронцов — спеціально для БЦ

В оформленні використано фото-знімок Ігоря Константинюка

________________________________________

Дивитись більше:

________________________________________

Читати більше:

Сергій Воронцов | Ґреґор фон Реццорі. Люби лиш те, що дурнів злить...