«Буковинський центр» завершує свою серію статей щодо аналізу поточної політичної ситуації в Чернівецькій області. Після переформатування Уряду можливість позачергових парламентських виборів знизилась. Але в цілому – політичні сили зовсім не збираються знімати з порядку денного цю тему. Актуалізують і підтримують її всі топ-команди, окрім пропрезидентської «Солідарності» і доживаючого з останніх сил «Народного фронту». Тому, поки новий прем’єр Володимир Гройсман буде показувати українським політикам «кузькіну мать», самі політики і далі гойдатимуть український човен у бік електоральних перегонів.

Попередні частини серії стосувалася 204, 203 та 202 виборчих округів, які є переважно «сільськими» за своєю електоральною базою. Тепер, на завершення, ми звертаємо свою увагу на повністю міській чернівецький округ № 201, який включає в себе дільниці міста Чернівці (окрім частини Садгори, яка відійшла до т.зв. «румунського округу» № 203 з центром у Новоселиці). Кампанії в «сільських» і «міських» округах значно різняться між собою. У місті значно зростає роль політичної реклами, телебачення та інших ЗМІ. Тобто основна «польова частина» зустрічей кандидата з виборцями, має бути прив’язана до образу, який команди намагаються донести до виборців міста. Саме невідповідність картинки і реальності найчастіше є причиною фіаско більшості кандидатів у містах. І зі зростанням впливу соціальних мереж цей фактор буде ще визначальнішим.

Повертаючись до чернівецьких розкладів, варто сказати, що саме під час кампанії 2012 року тут заклалася ключова електоральна тенденція. За Чернівці вели принципову боротьбу дві найвпливовіші неформальні групи місцевого бізнесу. Яке би політичне забарвлення не мали «Рідне місто» і «Народний фронт» – вони залишаться вихідцями з «базарно-кримінальних» буковинських фавел, які у всіх незрозумілих ситуаціях заставляють своїх адептів або домовлятися, або йти у відкритий конфлікт. Так як між собою домовитися обидві групи уже довгий час не можуть – то єдиним їх життєвим простором є постійний конфлікт. Принциповість перемоги у ньому є певною аксіомою для них, а перехід на особистості, який зачасту є моветоном у політиці, тут є звичною справою. Обидві сили щиро переконані, що їх опоненти є абсолютним злом і саме опоненти не дозволяють Чернівцям розвиватися. І, як сказав би Петро Кобевко – «нема на те ради...»

У 2012 році відбувся перший політичний клінч цих сил, який залишив перемогу за «фронтовиками», а точніше за Миколою Трохимовичем Федоруком, який здолав тодішнього секретаря міської ради – Віталія Михайлішина.



Кампанія 2012 року в Чернівцях була епічною у всіх сенсах цього слова. Політики йшли на будь-які дії, що могли принести перемогу. Накал пристрастей досяг таких критичних точок, що навіть зараз, через 4 роки, фігуранти і учасники тих подій не можуть вийти з цієї перманентної політичної війни, яка попри затрачені ресурси – не принесла остаточної перемоги жодній зі сторін. Хоча варто відзначити, що сам факт цієї війни робить і групу «фронтовиків», і групу «Рідного міста» найсильнішими, найпотужнішими і найконкурентнішими політичними командами в регіоні. І навіть на національному рівні вони виглядають солідно.

На позачергових парламентських виборах 2014 року перемогу у виборчій кампанії здобув «фронтовик» Микола Федорук. Його головною опоненткою виступила – невідома широкому загалу Наталія Якимчук, за яку грав образ «нового політика» і ресурс підтримки президентської сили. Третім у тій кампанії став «самовисуванець» від команди «Рідного міста» Віталій Михайлішин.



Насправді сенсаційним став такий маленький відрив Миколи Трохимовича від нікому тоді невідомої Наталії Яківни. Чернівці трохи втомилися від «вічного Федорука», який від виборів до виборів показує переможний результат. Але, все ж таки, електоральна крива його фактичного результату іде вниз. Вибори 2014 року показали, що чернівецькому виборцю важко знайти мотивацію голосувати за Миколу Трохимовича, якщо немає прямої конкурентної боротьби з представником іншої політичної групи міста. Навпаки. Коли представники «Народного фронту» і «Рідного міста» пересікаються в очному протистоянні, «фронтовики» значно виграють. Тут спрацьовує політтехнологія, де виборці голосують скоріше не «за», а «проти» когось із кандидатів.

Але така структура кампанії приходить до свого логічного завершення. У групи «Рідного міста» з’явився ряд інших гравців, які, окрім Віталія Михайлішина, будуть здатні поборитися за мандат нардепа від 201 виборчого округу. Це і Володимир Бешлей, і Василь Продан, і Анатолій Чесанов. Заміна кандидата призведе до заміни порядку денного всієї кампанії. А це вже зовсім інша гра.

У розклад може нагрянути і «третя сила». На цю роль претендують Наталія Якимчук і потенційний кандидат від нової команди Міхеіла Саакашвілі, який ще не відомий, але вже зараз має значний електоральний потенціал. Хоча щодо Наталії Якимчук є певні сумніви: феномен її результату у 2014 році можна пов’язати з довірою до бренду БПП «Солідарність», який сьогодні дуже швидко втрачає свою електоральну магію. Після дуже скромного результату на мерській кампанії і відмови від секретарства ця карта, скоріше, вже не зіграє вдруге. Виборці не розуміють як можна обирати посаду у київському вузі на користь секретарства, фактично – другої людини в місті.

Місцеві вибори теж значно вплинули на передвиборчі розклади в Чернівцях. «Народний фронт» отримав свого мера Олексія Каспрука, але не завів достатньої кількісті депутатів. Натомість «Рідне місто» отримало блокуючий пакет акцій у Чернівецькій міській раді і успішно ним користується. Це важливо з огляду на те, що виборча кампанія – це не тільки боротьба особистостей, а й боротьба команд. Тому для основних гравців важлива «прокачана» фінансово й адміністративно команда підтримки на момент кампанії. Сьогодні на цьому полі теж нічия. «Заруба» ведеться за контроль над посадою секретаря міської ради як за прекрасною стартовою позицією для противників «фронтовиків».



Звичайно, сьогодні основна боротьба ведеться за контроль над міською радою і депутат Верховної Ради від чернівецького округу не є задачою № 1 для обох команд. Але ця перемога є символічною і важливою для задоволення власних політичних амбіцій.

Тенденції:

— Вирішення для обох груп проблеми нових політичних брендів-аватарів для продовження політичної боротьби. «Народний фронт», за словами Максима Бурбака, стоїть на порозі ребрендингу і цілком можливо, що їх кандидат у Чернівцях буде іти третій раз від іншої політичної сили. Ще більша проблема у «Рідного міста». Партія є чисто технологічною і навіть теоретично не претендує на подолання будь якого загальнонаціонального бар’єру, тому виглядає логічно, що група буде активно працювати з новими і уже існуючими політичними брендами, щоб просунути свого нового представника в боротьбу з ребрендованими «фронтовиками».

— Боротьба за стартові позиції. Позиція секретаря міської ради на противагу меру Чернівців – це перш за все боротьба за вплив на адмінресурс міста. Особливо показово це було видно, коли один з лідерів «Рідного міста» Василь Продан намагався обмежити вплив мера на призначення директорів шкіл. Така позиційна боротьба триватиме до самого початку виборчого процесу.

— Боротьба за нові політичні сили. І «Народний фронт», і «Рідне місто» намагатимуться або нейтралізувати їх, або очолити.

— Заміна гравців з боку «Рідного міста». Віталій Михайлішин – вдалий опонент у контактній компанії для Миколи Федорука. Натомість Володимир Бешлей чи Василь Продан можуть по-новому вести кампанію і знівелювати сценарій «меншого зла».

— Пошук іншої теми кампанії, окрім боротьби «добра і зла». В цьому перш за все зацікавлена команда «Рідного міста». Тут же можна і згадати намагання «Народного фронту» дистаціювати себе від позиції влади, а вийти на кампанію з точки опозиції, що зробити буде дуже важко.

Потенційні фаворити кампанії – Микола Федорук, Володимир Бешлей чи Василь Продан, кандидат від партії Міхеіла Саакашвілі.

Михайло Шморгун — спеціально для БЦ

В оформленні використано фото-знімок Ігоря Константинюка

________________________________________

Читати більше:

Михайло Шморгун | «Український округ»: Рибак, Фищук, адмінресурс та опозиційний електорат