2017 рік має всі шанси стати роком великих виборів і чергового перезавантаження влади – як у країні, так і в нашому буковинському «краї, де варто жити». Попередній рік заклав фундамент тих незворотних процесів, які будуть до кінця зреалізовані уже в 2017 році. Саме в 2016 році стався черговий фундаментальний перелом, який так часто трапляється в нашій політичній історії. Влада перестала бути «своєю» для більшості громадян, а стала «бандитською», чи вірніше – «барижницькою». Зрощення владних крісел з «п’ятою точкою» пагубно вплинуло на вождів Революції гідності, які «гідність» проміняли на матеріальні цінності та постійну владну ейфорію.

Імітація реформ, імітація політичної конкуренції, імітація боротьби з корупцією... 2016 справді був роком імітацій, а не суттєвих змін. Але реальність усе одно перемагає. Можна скільки завгодно обманювати себе, але рано чи пізно нам доведеться «вишвирювати» існуючу в країні і регіоні політичну еліту як профнепридатну. Іншого вибору, на жаль, немає.

В України є потужний ворог і «друзі» в світі, які все частіше натякають нам на те, що порятунок потопаючих відноситься до першочергових прерогатив самих потопаючих. Тому 2017 – рік не просто усвідомлення владної проблеми, а рік швидких і болючих рішень. Рік вибору. Ситуація в країні уже перейшла в період перманентних криз і кожна з них – особливо тих, що мають значні соціальні наслідки – підводить до конфлікту всередині пануючого класу. І якщо торік всі звинувачення лунали в бік прем’єра Яценюка, то зараз весь негатив перейде на Президента, половина строку повноважень якого уже пройшла. А оскільки особливих результатів Петро Олексійович не досягнув – його технологам необхідно думати про переобрання в режимі конкурентної боротьби.

Від Порошенка відвертаються олігархи і західні партнери. Ще трохи, і він отримає «чорну мітку» від громадян. Від скочування до авторитаризму його відділяє тільки свіжий приклад його попередника – Януковича. Порошенко все ж пішов його шляхом. Він концентрує владу і нелегальні фінансові потоки в руках своєї команди, і це є головною проблемою країни. Українське суспільство дуже швидко відчуває і реагує на процес загарбання влади. Україна не терпить царів. Не терпіла в 2016 і не буде терпіти в 2017.

Що новий рік готує Чернівецькій області?

Місцеві «Солідарність» і «Народний фронт» поступово втрачають свою підтримку в регіоні, але володіють тим адмінресурсом, який все ще може забезпечити одній з цих сил достойний результат на можливих позачергових виборах до Верховної Ради. Нещодавні вибори до об’єднаних територіальних громад яскраво показали, що київські домовленості про те, що наш регіон віддається на відкуп «фронтовикам», не підкріплені електорально. Це створює певний внутрішній момент напруги для обласної влади.

Блок Петра Порошенка разом зі своїми сателітами виграють вибори, демонструють свій електоральний потенціал, але реальна влада в регіоні належить «фронтовикам», які забивають своїми кадрами найбільш грошові (з точки зору сірої економіки) посади. Вибори до ОТГ продемонстрували, що «Народний фронт» не може сформувати владу на місцях, бо до їхніх місцевих представників зовсім немає довіри. Тому в 2017 році пануючій еліті на рівні області цю проблему доведеться вирішувати. Або «київські домовленості» витримуються й електоральні «лузери»-«фронтовики» далі одноосібно панують в регіоні – або «київські домовленості» нівелюються і команду Бурбака-Фищука просять «з речами на вихід».

Найбільш показовими в цьому контексті стали перші вибори до Вижницької громади, на яку поставив основну ставку Максим Бурбак. Першою поразкою Максима Юрійовича стало те, що він не зміг забезпечити перемогу «свого» кандидата на посаду голови громади. Бурбак дуже прагнув перемоги голови Вижницької райради Михайла Андрюка і навіть намагався «вплинути» на майбутнього переможця кампанії Олексія Чепеля з тим, щоб він знявся з виборів. Але останній пішов на принцип і заслужено виграв кампанію.

Присутність «руки Бурбака» відчувалась у наявності великої кількості «чорного піару» та бруду, до якого гірський Вижницький район не звик. Маючи свого голову районної державної адміністрації Руслана Сенчука, підключивши декілька обласних медійних ресурсів, маючи непоганих, до честі, людей у списках, «Народний фронт» отримав невисокий результат. Кілька мандатів, відсутність важелів тиску – це фактична втрата плацдарму для Олександра Фищука на можливих позачергових виборах до Верховної Ради.

Невеликий результат «Народного фронту» у Вашківцях і фатальне фіаско в Сторожинці – говорить про те, що «фронтовиків» вибили з області і вони «закрилися» в Чернівцях. З області їх випирають у місто – прямо в м’ясорубку імені Василя Продана, який зробить усе, щоб «фронтовики» повторили свій «сторожинецький подвиг». Тому, скоріше за все, слова про перевибори в Чернівцях – блеф, який насправді є певним актом відчаю.

На київському рівні «фронтовики» будуть упиратися з усіх сил, щоб не допустити перевиборів. Бо навіть у базовому регіоні, де є тотальний адміністративний вплив, стався серйозний збій. З іншого боку – Блок Петра Порошенка отримує стабільний результат, який дозволяє їм формувати місцеву владу. В 2016 році Фищук з Бурбаком перемогли і витіснили Володимира Куліша з місцевої влади. Але в 2017 році нас очікує спроба реваншу, де «Солідарність» намагатиметься відібрати у «Народного фронту» адміністративну вертикаль. І цей процес не дасть нашій області стало розвиватися, бо «політичне» в такій ситуації перемагатиме «господарське».

Друга ключова лінія протистояння – між обласною владою та Іваном Мунтяном, який є її найбільшим електоральним опонентом. Загострення ситуації в Києві може завадити Мунтяну одночасно проводити свою опозиційну «партійну лінію» і при цьому не порушити компромісу з місцевими елітами, щоб залишитися головою Чернівецької обласної ради. У кризові моменти 2017 року «Мунтянове крісло» буде хитатися, а «київські домовленості» будуть проігноровані на користь сильнішого.

Третя лінія протистояння – обласна влада проти громадянського суспільства. Ключові питання, які ставлять активні громадяни (вирубка лісу, питання забезпечення АТОвців, соціальне забезпечення, добудова пунктів пропуску на кордоні) не вирішуються. Це збільшує недовіру до обласної влади і збільшує ймовірність протестних виступів людей.

Четверта лінія протистояння – місцева влада проти нових сил. Команда Міхеіла Саакашвілі, «Демократичний альянс», «Народний контроль» будуть протиставляти себе існуючій еліті і вести боротьбу за порядок денний. 2017-ий значно загострить боротьбу політиків на рівні області – принаймні, протистояння на Буковині вийде в публічну площину.

Михайло Шморгун — спеціально для БЦ

В оформленні використано фото-знімок Ігоря Константинюка

________________________________________

Читати більше:

Михайло Шморгун | «Самопоміч», самокопання і могили місцевого самоврядування