Тиждень з 19 по 25 вересня відзначився вже звичною війною між основними групами впливу в Чернівцях. Ця війна велася, також звично, в інформаційному просторі: на ефірах та шпальтах ЗМІ. На початку тижня умовно пробурбаківські та пропроданівські сили обмінювалися інформаційною артпідготовкою, стріляючи даними, що стосуються приміщення по вулиці Сковороди. А вже в середу розпочався інформаційний бліц-криг, пов’язаний із першою публічною появою депутата-втікача Ростислава Білика.

У цей час дещо непомітно, на тлі згаданих подій, свій мітельшпіль розіграв під час сесії обласної ради ще один гравець. А під завершення тижня, коли більшість учасників тижневих політичних баталій припинили активні військові дії, хто підраховуючи втрати, а хто плануючи подальший наступ – у міській раді розігралася трагікомедія командою «Народного контролю». Але перейдемо до деталей.

Світ ловить його*, але виконком не дає

Приміщення по вулиці Григорія Сковороди у Чернівцях стало каменем спотикання для команд Максима Бурбака та Василя Продана. Скандал, розкручений громадськими активістами та блогерами щодо спроби народного депутата Бурбака отримати під офіс вказане приміщення, розгорівся з новою силою, коли через лояльні до Максима Юрійовича ЗМІ було оприлюднено заяву голови партії «Рідне місто», керівника телеканалу «Чернівецький промінь» Романа Скигаря, в якій він просить міськраду здати в оренду приміщення під офіс політичної партії.



Суперечка переросла у невеличку війну дописів у соціальних мережах. Суть суперечки зводиться до того, Скигар був єдиним претендентом на вказане приміщення. Аби не дати «Рідному містові» ще один офіс на 216 квадратних метрів у центрі міста, втрутився нардеп, обраний по 204 округу, Максим Бурбак. Конкурс скасували, чергову політичну баталію розпочали... Для чого нардепові з іншого округу офіс у Чернівцях, чи навіщо політичній партії чергове приміщення у середмісті – питання, які відійшли на другорядний план.

Судячи з важкої артилерії, у вигляді сюжетів на всеукраїнських телеканалах, протистояння є доволі принциповим. На жаль, у Чернівцях панує «клановий поділ», тому це приміщення найімовірніше не дістанеться тим, кому воно дійсно потрібне. Але стане черговим полем битви за іміджеві здобутки.

Повернення блудного Білика

У середу «Рідне місто» розкладає крапки над «і» в історії з депутатом-втікачем Ростиславом Біликом. Як ми вже писали в одному з оглядів, «рідномістяни» обрали агресивний варіант, за якого публічна поява Білика стане свідченням політичної слабкості команди «Народного фронту». З’явившись на прес-конференції Василя Продана, а згодом – в ефірі телеканалу «Чернівецький промінь», Білик робить кілька гучних заяв.



«Народний фронт» використав і підставив студентів, які отримали умовні терміни у «справі Білика», оборудки чернівецької команди «Народного фронту» довкола ринку «Добробут» вартували міському бюджету близько 400 мільйонів гривень, Бурбак за безцінь хоче купити 13 тисяч квадратних метрів території заводу «Гравітон», – ось основні тези депутата-втікача.

Натомість наступного дня Максим Бурбак заявляє і про свою крапку над «і». «Тепер дискусії про потрібність чи непотрібність перевиборів міської ради зайві – Чернівецька міська рада має бути переобрана. І я все зроблю, використаю всі законні методи, щоб перевибори відбулися. Я мав розмову з мером Олексієм Каспруком. Щоб уникнути звинувачень і закидів, Каспрук готовий піти на перевибори голови одночасно з перевиборами ради», – заявляє нардеп.

Тепер Ростислав Білик спробує виконати роль «жертви режиму» – саме ту, яку так полюбляє пересічний український і чернівецький виборець. Усі передумови для цього створені. Можливі лише варіанти, для чого розіграна гра. Ймовірний варіант, що історію Білика подадуть як іміджеву одиницю для «Рідного міста», але й не виключений варіант, за якого депутата просуватимуть як кандидата, скажімо, на міського голову. У ситуації, коли карта Михайлішина не зіграла, Бешлея – ще не визріла, а Продана – надто демонізована, Ростислав Білик, який вміє говорити та якого «любить камера», вдало зігравши роль жертви й змінивши дискурс аналогій, що асоціюються з його прізвищем, може стати опонентом кандидатові на міського голову від «Народного фронту».

Ця ситуація стала несподіванкою не лише для буковинського посполитства, але й для антагоністів «Рідного міста». Наступна сесія Чернівецької міської ради, яка має відбутися в останні дні вересня, ймовірно принесе чимало сюрпризів. Якщо одна сила пішла ва-банк, те ж саме може повторити й інша. Йдеться не про дочасні вибори. Певно, що Максим Бурбак та його оточення розуміють, що результат цих виборів не є очевидним. У зв’язку із вкрай низьким рейтингом «Народного фронту» та напруженими стосунками із усіма без винятку впливовими гравцями на чернівецькій політичній шахівниці, для команди «Народного фронту» вибори можуть стати цвяхом у домовину.

Ймовірно, що появі Білика в сесійній залі спробують завадити якісь активісти з якоїсь громадської організації (пригадаймо історію з призначенням головою ОДА Михайла Романіва). Певно, що таку ситуацію передбачають й у «Рідному місті», тож активісти можуть бути й з іншого боку. Так чи інакше, публічна поява у Чернівцях Ростислава Білика стала чітким сигналом для багатьох і суб’єктів, і об’єктів буковинської політики щодо реальних політичних центрів тяжіння у місті та області. А крім того, це ще й сигнал для громади про те, що смерті на Майдані Незалежності у Києві, боротьба за європейське демократичне майбутнє України вчергове забалакані та переможені «шкурними» інтересами.

Підкилимна гра Мунтяна

У той час, як буковинці спостерігали за поверненням Білика, у сесійній залі Чернівецької обласної ради розігрувалася своя, не менш цікава, гра. Іван Миколайович Мунтян, голова облради, раз за разом втирав носа Олександрові Георгійовичу Фищуку, голові облдержадміністрації (читай – команді «Народного фронту» на чолі з Максимом Бурбаком).

По-перше, Мунтян виступив своєрідним захисником знедолених, відстоявши Чернівецький ендокринологічний центр. Йдеться про мораторій на 10 років, який наклала обласна рада щодо реорганізації згаданого медичного закладу. Про реорганізацію завели мову в управлінні охорони здоров’я ОДА, надіславши відповідного листа до медзакладу. Зробили це звично, по-чиновницьки: добрий день, ми вас реорганізовуємо, ваша думка нікого не цікавить. Зрозуміло, що навчений досвідом працівник бюджетної сфери, будь-яку ініціативу влади сприйме як визискування. Звідси і скандал довкола ендокринологічного центру.



Відтак, виконати волю трудового колективу закладу, що не захотів «йти туди, не знаю, куди», змушений був кожен депутат. Стати ворогом близько 80 тисяч буковинців, які перебувають на обліку в ендокринологічному центрі, ніхто, звісно, не бажатиме.

По-друге, попри небажання голови ОДА, одна з приватних компаній отримала дозвіл на спорудження котельні, що забезпечуватиме теплом медзаклад в Чернівцях. При цьому аргументи Олександра Фищука обмежилися «а чому я не знаю керівника фірми?» Обидва питання показали тотальну домінацію в інформаційному просторі позиції голови облради, оскільки і те, і те є, фактично, маніпулятивними питаннями й залежали від висвітлення у ЗМІ позиції сторін.

Протягом останнього часу зв’язки із громадськістю – чи не найслабша ланка в команді (якщо така є) Фищука. Поки що люди, які відповідають за цю ділянку роботи в ОДА, інколи навіть шкодять. На цьому тлі керівництво обласної ради приречене на іміджеві перемоги: поки увага основних гравців «Народного фронту» зосереджена на міській раді, Фищук, як самостійний гравець, не є конкурентом для Мунтяна.

«Народний контроль» долає «Народний контроль»

У п’ятницю, на завершення інформаційного тижня у міській раді відбулося нетривіальне дійство. Правда, нетривіальне за формою, а не за змістом. Кандидата у начальники управління культури міськради обирали на конкурсі, що мав он-лайн трансляцію. Така подія в Чернівцях, здається, відбулася вперше.

За посаду змагалися дві представниці «Народного контролю»: депутат міської ради Юлія Сафтенко та екс-начальниця управління суспільних комунікацій ОДА Марина Тимофійчук-Степанова. Статистом у конкурсі виступив учасник гурту «Гуцул Каліпсо» Богдан Федчук. Хоча, ближче до кінця конкурсу, склалося враження, що й інші кандидати, окрім переможиці, були статистами. Перемогу очікувано здобула Сафтенко.



Не секрет, що кандидатура Сафтенко була очевидно переможною. У міській раді нині кожен депутат на рахунку. Умовні групи Продана та Каспрука змагаються за кожен голос. Хтось отримує преференції у бізнесі, хтось посади в підприємствах, що перебувають у власності оточення того чи того члена команд політичних опонентів, хтось посади, які задовольняють амбіції. Попри очевидний позитив запровадження публічних конкурсів щодо призначення посадовців, хотілося б ще й створення відчуття незаангажованості членів конкурсної комісії. Можливо, цьому посприяє створення Громадської ради при виконкомі міськради. Цього тижня, до слова, обрано її голову – ним став Володимир Дорош.

Все ж, у зв’язку із проведеним конкурсом, зостаються питання, чому «Народний контроль» так і не визначився із єдиним кандидатом та до чиєї групи впливу схилятиметься переможиця конкурсу Юлія Сафтенко?

* «Світ ловив мене, але не впіймав», — один з головних постулатів морально-етичної філософії Григорія Сковороди.

Володимир Звенигородський — спеціально для БЦ

В оформленні використано фото-знімок Ігоря Константинюка

________________________________________

Читати більше:

Дайджест | Довгограючий Білик. Розлучений УкрОП. Пристрасті за секретарем