Продовжуємо публікувати принагідні тексти з тоталітарної історії Чернівців. Хотілося, щоб вони резонували із сучасністю: на цьому тижні найбільш гарячою темою знову стала тема перейменування. Коли зранку 31 січня космонавт Леонід Каденюк збирався на пробіжку у парк, він ще не знав, що вже ввечері долю його імені вирішуватимуть зовсім незнайомі і далекі йому люди. Петиція про перейменування вулиці Юрія Гагаріна на вулицю Леоніда Каденюка була подана у день смерті Каденюка, і лише цнотливий модератор притримав її на два дні.
Однією з причин дискусії було те, що Каденюк неодноразово заявляв, що Гагарін — його кумир, людина, яка осяяла його дитинство і дала мету у житті, зробила його цільним. Виступаючи проти перенесення Дня космонавтики на дату свого польоту, український космонавт говорив: «...Політ Гагаріна, взагалі перший політ людини в космос, він мав значення не просто для Радянського Союзу, навіть не просто для планети Земля, а він мав вселенське значення, оскільки на одній із планет Всесвіту цивілізація змогла створити такі технічні засоби, за допомогою яких змогла подолати гравітацію своєї планети і вирватися в космос».
«Моя мрія народилася 12 квітня 1961 року, коли людина вперше полетіла в космос. ... Життя людини повинно починатися з мрії. На своєму прикладі я переконався у цьому. Мрія допомагає людині переборювати труднощі, спрямовує, дисциплінує і допомагає добиватися своїх цілей».
Це сказав Леонід Каденюк кілька місяців тому. Через кілька годин після його смерті чернівецькі гуманітарії відповіли наступним. Письменник Максим Дупешко (автор петиції): «Тут справа не приватна. Це ідеологічна справа. Гагарін — символ СРСР. Один із найбільших. І для того, щоб він полетів у космос, сотні тисяч людей були у Сибірах, на пріісках...»
Журналіст Юрій Чорней: «Аргумент на кшталт, що сам Каденюк був би проти, трохи дивний. І взагалі говорити від імені будь-якої іншої людини не можна. Незалежно від того, що вона колись писала і говорила. Бо це було в той конкретний момент і в тій конкретній ситуації. Потім думка могла змінитися. Кожен має говорити тільки за себе, а не за когось».
Це право на розпорядження чужим іменем вражає. Можливо, тільки мене? Як і зауваження щодо змінності думок також цікаве. Зрозуміло, є люди, які змінюють свої прихильності та колір думок щомиті, але відмінність Каденюка якраз у тому, що він не зраджував своїм прихильностям усе своє життя.
Наприкінці дискусії автори ідеї перейменування виклали усі некоректні закиди на їхню адресу. Але аргумент про те, що варто було почекати з тиждень-два, зв’язатися із родичами, зважити на висловлювання Каденюка — вони випустили. Просто щось пробуркотіли про «імперськість» закидів, що цілком вкладається у канву і доповнює портрет.
Зрозуміло, радянські назви треба змінювати, адже наступила зовсім інша епоха. Але чи варто це робити у радянському стилі? У любителів перейменувань були попередники, але (це варто пам’ятати) в них будуть і нащадки. Нижче — ідеологічний текст із «Радянської Буковини» 1955 року.
Охороняти пам’ятники культури*
Радянський народ створив нову, національну формою і соціалістичну змістом культуру. Але він глибоко поважає і культурну спадщину минулого. Кожній радянській людяні дорогі історичні місця і пам’ятники, які розповідають про життя і боротьбу передових людей нашої Батьківщини.
Чимало місць у нашій області пов’язано з діяльністю Лук’яна Кобилиці, Ольги Кобилянської, Юрія Федьковича, які в тяжкі часи чужоземного панування на Буковині боролися за кращу долю народу, вірили в його щасливе майбутнє.
Далеко за межами нашої області відоме село Димка. Тут відбулися події, правдиво описані О. Кобилянською в повісті «Земля», інтерес до якої не згас і досі. Колгоспний пасічник Іван Савич Жижіян — син одного з героїв повісті — одержує листи з багатьох кінців Радянського Союзу з проханням написати про перетворення, що відбулися на Буковині за радянської влади.
Багатьом старожилам села відоме місце, де сталося братовбивство з-за землі, покладене в основу повісті. Чому б там не встановити меморіальну плиту з відповідним написом, який завжди нагадував би про страшне минуле трудівників Буковини під ярмом іноземних колонізаторів?
Де, як не в Димці, треба було б увічнити пам’ять О. Кобилянської, яка тут довгий час жила і працювала над повістю «Земля»? Проте меморіальна садиба занедбана і з кожним роком все більше руйнується.
Нічим не відзначений і будинок у сусідньому селі Михайлівці, де Ольга Юліанівна часто бувала у свого брата.
В роки окупації Буковини О. Кобилянська жила в підвальному приміщенні будинку № 18, по вул. маршала Рокоссовського. Однак на цьому будинку не встановлено меморіальної дошки.
В Чернівці в різний час приїжджали Леся Українка, Іван Франко, Василь Стефаник. Варто було б відзначити місця перебування цих видатних діячів української культури, і зокрема обласний Будинок народної творчості, де виступали Л. Українка та І. Франко і зустрічалися з О. Кобилянською.
В районному центрі Путилі народився Юрій Федькович, тут він деякий час і жив. Але на території садиби письменника-демократа і досі не встановлено меморіальної дошки.
Багато місць Путильського району зв’язано з життям і визвольною боротьбою видатного сина українського народу, керівника селянського повстання на Буковині в 40-х роках XIX століття Лук’яна Кобилиці. Та жодне з них не охороняється як історичний пам’ятник.
Правда, останнім часом обласне управління культури дещо зробило для увіковічення пам’яті О. Кобилянської та Ю. Федьковича. Але у встановленні меморіальних дошок у Чернівцях існують плутанина і неточності. Так, на будинку, де міститься міськком партії, на дошці вказано: «Тут проживав в 1860—62 рр. славний буковинський соловій — поет Юрій Федькович». Це невірно. З документів відомо, що цей будинок споруджено набагато пізніше, вже після смерті письменника. Федькович же зупинявся в готелі «Росія», який раніше стояв на цьому місці.
Помилково встановлена меморіальна дошка на будинку чернівецької середньої школи № 2, який споруджено в 1870 році. Вчитися тут Федькович не міг, тому що був учнем нижчої реальної школи, яка містилася на нинішній вулиці Боженка, куди і слід перевести меморіальну дошку.
Наукові працівники літературно-меморіального музею 0. Кобилянської та літературного музею Ю. Федьковича дедалі докладніше вивчають місця, пов’язані з життям і діяльністю цих видатних письменників. Так, останнім часом стало відомо, що в Чернівцях у будинку по провулку Богдана Хмельницького № 1 в 1859—1861 рр. часто бував Ю. Федькович. Тут він вперше обнародував свій вірш «Нічліг», яким починається літературна діяльність письменника. На території садиби будинку № 19 по Буковинській вулиці стояв дім, в якому Ю. Федькович провів останні роки свого життя.
Не можна обійти мовчанням і таку важливу форму вшанування пам’яті видатних діячів минулого, як встановлення скульптур у громадських місцях — на площах, у парках, скверах тощо. І досі не розв’язане питання про спорудження перед Чернівецьким українським драматичним театром монумента О.Ю. Кобилянської, ім’я якої носить театр. Бажано, щоб обласний центр Буковини прикрасився також скульптурами Юрія Федьковича та Лук’яна Кобилиці.
Слід було б реставрувати та встановити в парку ім. Шіллера скульптуру цього великого німецького письменника, 150-річчя з дня смерті якого недавно відзначало все прогресивне людство світу.
Обласне управління культури, яке покликане оберігати історичні та культурні пам’ятки, повинне проявити більше ініціативи і разом з місцевими організаціями ширше розгорнути роботу по виявленню, впорядкуванню і увіковіченню пам’ятних місць Буковини.
Г. Лейченко, режисер-асистент Чернівецького державного драматичного театру ім. О. Кобилянської
(«Радянська Буковина», 1955)
* Орфографію збережено.
Сергій Воронцов — спеціально для БЦ
В оформленні використано архівний фото-знімок В. Смолянінова 1965 р.
________________________________________
Читати більше: