Продовжуємо повчальні публікації тоталітарних текстів з чернівецької (щоб ближче) історії. Можливо, це стане щепленням. Але, в будь-якому випадку, це цікаво — доторкнутися до тої епохи, відчути смак, який передує великим війнам, злочинам, дуростям.

Текст, який викладемо нижче — з чернівецької газети «Час» 1938 року — незвичайно натхненний, надзвичайно пафосний та святковий. Ідеться про репортаж зі свята фашизму у Римі. Інтонацією він нагадує (хтось згадає) святкові репортажі з радянських демонстрацій. Італійський дуче Беніто Муссоліні був популярним персонажем у Чернівцях того часу. Він викликав захоплення багатьох людей. Його портрети хотіли бачити і вони регулярно друкувалися — тою ж газетою «Час», також і румуномовним сегментом преси. Це робилося, щоб портрети вирізали ножицями і тримали десь на стінці чи робочому столі. Такий щирий прояв симпатії.



Подібних медійних матеріалів було достатньо багато. І, звісно, не тільки в Чернівцях, а по всій Європі. Що єднає їх? Великий пафос, натхнення і тотальна відсутність самоіронії. Ці три прикмети (пафос, натхнення і відсутність самоіронії) взагалі єднають людей тоталітарного мислення та атмосферу всіх тоталітарних країн. В Україні цього ще небагато — але небагато серед народу. Натомість цей пафос притаманний багатьом нашим політикам, причому самій верхівці. Їхнім промовам, поведінці тощо. Просто це все достатньо важко йде в народ. Ну, не виходить у них — а так би...

Цікаво, що такий саме пафос і натхнення, і відсутність самоіронії притаманні й теперішнім гомосексуальним громадським рухам. І деяким іншим нашим громадським течіям не тільки відверто тоталітарного, але саме демократичного спрямування. Вони борються із тоталітаризмом, подекуди, із абсолютно тоталітарним виразом обличчя і стилем думок. Якийсь тонкий гумор Буття.

Іноді складається враження, що, скажімо, між Північною Кореєю (приклад сучасної диктатури) і нашим східноєвропейським суспільним буттям різниця в тому, що північнокорейське зачарування просто більш наївне. Люди, які на корейських стадіонах вибудовують різні фігури із прапорцями перед Кім Чен Ином, не вкладають у це заняття так багато запалу, як люди, що вибудовують різні суспільні сенси перед Джорджом Соросом та міжнародними фондами. Це те ж формування шерег усміхнених пішаків, які вірують, що будують прекрасне майбутнє. Наші просто на порядок вгодованіші, аніж північнокорейські — це плюс. Але якість посмішки, здається, така ж — це мінус.

Тож якщо хтось вважає, що Україні не вистачає пафосу і натхненності — спріться! Може, не вистачає почуття гумору та реальності? Ось вам текст про свято фашизму у Римі. Насолоджуйтеся і пригадуйте Екклезіяста, який запевняв, що часи і настрої повторюються.

Свято фашизму (З римських вражінь)*

М. Тростянський

Нема, здається, другого такого міста на світі, яке б так змінялось бігом останніх років, як Вічне Місто, що протягом своєї безконечної історії пережило силу змін, але такої, як йому завдає фашизм, здається, ще не мало. Дійсно треба було століть, щоб зробити з цегельного республиканського Риму мармуровий Рим цісарський, та інші довгі століття, щоб зруйновати всі ті могутні будови та переробити його на безладне скупчення середньовічних камениць поприліплюваних до чудових палаців, переробити на той Рим, який 16 років тому захопив Мусоліні під час свого знаменитого походу.

Фашизм налетів на Вічне Місто як буревій, і хто хоче дійсно зазнайомитися з його могутнім розмахом, нехай їздить що року до Риму і що року дивується на все нові чуда, що неначе чародійством виникають перед очима. Де пару літ тому купчилися убогі мазанки 16. та 17. століть, проходить величава Дорога Імперії, виходять зпід землі мури та мармори старих форумів та палаців, і памятник Вікторію Емануілу, який дійсно був більмом на оці передфашистівського Риму, виступає на цьому новому тлі в величезній та первісній красі Риму Імператорського. Там на затибрськім [за рікою Тибр — Ред.] багні за пару років виникає незвичайний по красі, цілий з мармуру, Форум Мусоліні, а славетний Номентанський міст, що 2000 років стояв на самоті, опинився несподівано в центрі квітучого «Міста—Садку». В самім місті підносяться що року нові палаци, яких би не посоромилися і Август чи Нерон. А відомі Понтинські багна, які протягом віків ізолювали Рим від світу, вкрилися цілою низкою нових міст [очевидно, мостів — Ред.], одно одного краще та оригінальніше.

Гарний Рим і нема сьогодня йому рівного на світі, але щоб зрозуміти його душу, щоб почути ритм його життя, треба відвідати Його в день якогось національного свята, коли напружуються всі струни, які звязують нову Імперію з Римом, а саме з Венеційським Палацом, що є його сьогоднішнім центром.

Дня 23. березня відбулося в Римі святкування 19-ліття засновання бойових фашій, свято в часі якого виноситься Великий Знак Фашизму урочисто з Палацу Літоріо і несеться з великим почотом через місто до Палацу Венеційського, щоб зявитися на бальконі разом з засновником фашизму. Ще ранком місто було збуджене голосними дзвонами, які били як на Великдень, і рухом фашистівських відділів, яких новий «римський» крок голосно відбивався по порожніх ще вулицях. Фашисти йшли безконечною лавою. Йшли маленькі баліли, з маленькими прапорцями та рушничками до гри за плечима. Йшли молоді стрункі фашисти, йшли старші, і зовсім старі, йшли відділи дівчат, всі з прапорами, з музикою і всі в напрямку Венеційської площі на якій мала відбутися парада. Цю площу обчислюють, разом з сумежним Троянським форумом, на 50 тисяч люду, але коли б він міг вмістити півмільйона, то й тоді не було б місця для всіх, що бажають там бути.

Саму площу зайнято відділами ріжних фашистівських організацій, а околишні вулиці веселою римською юрбою, по яких часом перекочувався як хвиля то спів «Джовінеци», то вигуки: Хай живе Італія, хай живе вожд, тоді як сумежна «віа дел Плебашіто» була порожня по середині, і по ній двома шпалірами в багато рядів стояла почесна фашистівська варта.

Нарешті коли 10-ої години з боку Палацо Літоріо, головного осідку Фашистівської партії, показався урочистий похід. Найвищі достойники фашизму поважною ходою несли фашистівські клейноди та прапори і попереду всіх великий знак фашизму, віник з встромленою лікторською сокирою. При їх проході всі орхестри заграли фашистівський гимн і привітальні вигуки перейшли в один величезний гук та рев. Похід помалу перейшов площею, зник в темнім вході Венеційського палацу і за хвилю сурми засурмили: струнко. Натовп затих, і на бальконі показалися прапори та клейноди, які покладено у відповідних місцях. Ще за хвилину всі розтупилися і на середину балькону швидким кроком вийшов Мусоліні в однострою фашистівської міліції, який станув непорушно, піднісши руку вгору. Мертва тиша раптом змінилася на бурхливу овацію, яка спочатку виливалася у голосний крик, а потім натовп знайшов ритм і зачав скандувати: Евіва іл Дуче. Овація тривала аж до того моменту, як Мусоліні виразно зазначив рухом, що хоче говорити, і зараз же після його промови, яка мала лише привітальний характер, відновилася овація з нечуваною силою. Він стояв, виходив, вертався багато разів, а натовп все кричав та вимагав нових виходів. Невідомо, доки це тривало б, як раптом почувся спів Джовінеци, всі орхестри заграли, і прапори фашистівських відділів високо, піднісшись понад натовпом, поплили в напрямі Дороги Імперії. Треба було добрих пару годин, щоб усі розійшлися і площа прибрала свій звичайний вигляд. І коли останні прапори зникали за мурами базіліки Константина, околишні траторії по вузеньких вулицях старого міста вже наповнювалися фашистами. Рубінове кіянті та топазове фраскаті наповнювало шклянки і на чистих деревляних столах розкладалося ріжні домашні запаси привезені часто з далеких провінцій, які тут-же вимінювалося на ріжні римські спеціяльности.

Рим гуляв до пізньої ночі тою італійською гульбою, де не видно пяних та незадоволених, а де всі бавляться тому, що прийшли бавитися і всі знають час, коли треба вертатися додому.

(Офінор. — Рим)

(«Ceasul» («Час»), ч. 2706, 8 квітня 1938, с. 3)

* Орфографію збережено.



Сергій Воронцов — спеціально для БЦ

В оформленні використано архівну шпальту газети «Час»

________________________________________

Читати більше:

Сергій Воронцов | Дуче в Чернівцях. Чи віддали б ви свій голос за Муссоліні?