«Есть закон в Стране лжецов: кто не врёт, тот нездоров».

Тема цієї статті специфічна і непопулярна настільки, наскільки може бути незручною правда, гострі кути якої боляче зачіпають будь-кого, хто намагається її обійти. Зазвичай будь-яка держава намагається зібрати зі своїх громадян максимум податків, а люди – заплатити їх якомога менше. Але це «десь там». А в нас свій особливий тип взаємовідносин «людина-держава». «Відкати» поки ще ніхто не відміняв...

Є така казка Джанні Родарі «Чарівний голос Джельсоміно», в якій головний герой потрапляє в Країну Брехунів, де всі брешуть: і король, колишній пірат, що разом зі своєю бандою захопив владу, і мешканці, і навіть тварини. Кішки гавкають, а собаки нявкають, коні мукають, корови іржуть. Діти в школі вчать таблицю множення шкереберть. А у якості ЗМІ – газета «Зразковий брехун».

А нагадала мені цю казку демонстрація по телебаченню намагань нашого уряду відштовхнутися від досягнутого економічного дна, Кабмін креативить вигадками, як ще наповнити бюджет. Чого тільки вартує чисто українське «ноу-хау» – податок на пенсії, або 1,5% військовий збір, космічні тарифи за комуналку. На цьому тлі якось дуже підозріло виглядає спокійне споглядання владою та контролюючими органами недоплати податків у держбюджет та відрахувань у Пенсійний фонд при нотаріальному оформленні договорів купівлі-продажу, дарування та спадщини. Недоплата відбувається шляхом фальсифікації вартості майна в бік її значного зменшення.

Як і належить Країні Брехунів, брешуть усі: починаючи від рекламних газет з оголошеннями, що знайшли спосіб обійти Закон про рекламу № 5481-VI, яким встановлено, що ціни в рекламі можуть бути вказані виключно у гривні. Погортавши сторінки тижневика «Від і До», ви виявите, що квартири і будинки у Чернівцях коштують 20-30-40 тисяч гривень (!), що, зазвичай, не відповідає дійсності. Хитрість в тому, що насправді під «грн.» маються на увазі долари або євро.

Все б нічого, але дані газетних оголошень використовуються в розрахунках при оцінці нерухомості та надають одну з можливостей «чорним» оцінювачам істотно занижувати вартість майна. Для власників шикарних будинків з великою житловою площею, що у «царских селах», це казковий подарунок, що заощаджує їм десятки тисяч гривень, а повна безкарність ще більше надихає ріелтерів, «чорних» оцінювачів та нотаріусів.

Останніми роками ми не раз спостерігали мишачу метушню навколо оціночної діяльності. Після скасування скандальної постанови Кабміну Азарова № 231 від 4 березня 2013 року, якою був фактично монополізований ринок оцінки на користь «наближених» компаній, і, згідно з яким, оцінка проводилася якоюсь «автоматизованою системою», за обов’язкове використання якої «комусь» йшли тисячі гривень роялті з кишені клієнта, знову стали актуальними питання оцінки для цілей оподаткування.

Зі зміною уряду «наближені» оціночні фірми так і залишилися у «фаворі» і навіть отримали нове життя. Якщо раніше професійні оцінювачі остерігалися зловживати заниженням ринкової вартості, ризикуючи втратити сертифікат, то тепер в ріелторських конторах будь-яка некваліфікована секретарка за годину «зклацає» звіт з ціною, яку захоче замовник. При цьому ніякого ризику для «секретарки» немає, оскільки працюють «чорні» оцінювачі під сертифікатами немісцевих «обраних» компаній.

Знайома жіночка вихвалялася, що її 3-х кімнатну «чешку» з ремонтом в гарному районі міста оцінили в 600 грн. за кв. метр (при реальній ринковій не менше 13-15 тисяч за кв. метр). Дивним також видається те, що нотаріуси, для яких, теоретично, при оформленні повинно бути байдуже у скільки оцінений об’єкт, самі наполегливо пропонують своїм клієнтам проводити оцінку у тих, хто оцінює «як треба», тобто, по мінімуму на межі фантастики. Мабуть, у нотаріусів теж є в цьому певна зацікавленність.

Людину, що прагне мінімізувати оподаткування, по-людськи ще можна якось зрозуміти. Наша держава і так обібрала своїх громадян за допомогою інфляції та девальвації гривні, а усвідомлення, що сплачені у держскарбницю податки все одно розкрадаються, також не надихає бути чесними платниками податків. А от чим пояснити пасивність держави у наведенні порядку в цій сфері? Як кажуть, просто так навіть кішки не ромножуються.

На початку лютого цього року заступник голови Фонду держмайна України Наталія Лебідь в інтерв’ю виданню «Forbes» згадала і про «чорних» оцінювачів: «Ці компанії до цих пір працюють на ринку... ті, що залишилися, створюють проблеми на ринку, так як прийшли заробляти на дрібних об’єктах. І зараз, через звуження ринку, заробляють, дуже часто надаючи необ’єктивну оцінку і не за об’єктивні гроші. На сьогоднішній день у Фонду механізмів зловити за руку таких «оцінювачів» немає». І це при тому, що вона сама назвала функції ФДМ – «стежити, щоб на ринку дотримувалися правил, стандартів, методології, а порушники були покарані і знали, що такого більше робити не можна».

Читаєш і плачеш. Бідна, бідна безпорадна держава не може проконтролювати нарахування платежів у бюджет та Пенсійний фонд, імпотентні ФДМ і Мін’юст. І тому Кабмін зі шкіри геть лізе, вигадуючи як іще здерти сім шкур з і так «маленького українця» для поповнення держскарбниці. І, водночас, дивне протиріччя: «куряча сліпота» не дає можливості побачити гроші у себе під ногами. Здавалося, тільки нахилися і візьми, але чиновники вперто роблять вигляд, що нічого не бачать.

У своєму інтерв’ю Наталія Лебідь дещо обнадіяла. Виявляється, в Кабінеті Міністрів вже три місяці лежить подана Фондом держмайна нова редакція закону «Про оцінку майна та професійну оціночну діяльність», який, можливо, допоможе навести порядок у цій сфері, була б тільки на те політична воля. А поки цей законопроект відлежується, в Країні Брехунів всі продовжують брехати: і рекламні видання «Зразковий брехун» «Від і До», і жителі, і нотаріуси, і уряд, так і сам «король». І немає на них чарівного голосу Джельсоміно, щоб нарешті зруйнувати цю кругову поруку.

Олена Шпичка * — спеціально для БЦ

* У зв’язку з конфліктом інтересів автора матеріал публікується під псевдонімом

________________________________________

Читати більше:

Розслідування | Молочні ріки, кисельні береги і політичний бізнес Івана Мунтяна