Конфлікт, який розгорнувся довкола «автопризначення» депутата Чернівецької обласної ради Ігоря Малишевського на позицію виконувача обов’язків головного лікаря онкологічного диспансера, розкрив численні проблеми медичної галузі Буковини. Не вдаючись в емоційні і хардкорні подробиці конфлікту, варто детальніше розібратися в його природі і майбутніх наслідках.



Сьогодні можна констатувати, що медична галузь області погрязла у війнах за посади і вплив. На жаль, жодна зі сторін не говорить про якість надання послуг, наявність найнеобхідніших ліків, реформи в галузі, доступність для буковинської громади. Натомість ми є свідками колективного краху всіх трьох підходів до вирішення кадрових питань. Умовного «майданівського» (де все вирішує нахрап, гучний голос, право сили і прив’язка до активу часів Революції гідності), «корупційного» (де все вирішується в рамках «старих схем» за допомогою «решающих ребят» у халатах) і «чиновницького» (де є єдине завдання – втримати ситуацію в галузі на плаву).

Хоч усі три підходи є неефективними, саме представники таких ідеологій ведуть війну за вплив на медицину Буковини. І тут варто сказати про неприємні для громади речі. «Нашої сторони» в цьому конфлікті немає. Ми не можемо толерувати корупцію, в той же час не можемо громадською участю заміняти професіоналізм – і, нарешті, не можемо залишати галузь у такому стані, в якому вона є сьогодні.

Комісія обласної ради повністю себе дискредитувала. «Рейдерський» переїзд думки колективу онкологічного диспансеру перекреслює німб благочесності «нових політиків», що діють навіть гірше за тих старих, яких вони дружно викинули з корабля сучасної української історії. Члени комісії забули, що закон один для всіх і ніхто не може бути рівніший рівного та святіший за Папу Римського. Якщо місцева політика не провадиться за правилами, то чергова українська революція знову була даремною. І взагалі – чи не починається гідність там, де є повага до думки інших? Варто над цим задуматися.

Повертаючись до медичної галузі Буковини: варто додати дещо з нашої недавньої історії. Так склалося в Чернівецькій області, що медицина і освіта є двома «найжирнішими» з точки зору тіньових і чистих ресурсів темами. Після розпаду Радянського Союзу, в часи Кучми-Ющенка-Януковича ключові головні лікарі були найавторитетнішими людьми через те, що медичні послуги їх колективів надавались напряму громадянам. Цей прямий зв’язок, з одного боку, був основою довіри до них, а з іншого – зцементував неформальну, «корупційну» сторону їх діяльності.

Авторитет касти головних лікарів складався зі знання правил функціонування корупційної системи і збереження того позитивного, що було напрацьовано в галузі охорони здоров’я ще в часи Радянського Союзу. Керівники освіти і медицини ще деякий час тому були свого роду удільними князьками, які реалізовували «політику партії влади» і в необхідний момент допомагали організовувати необхідні «дешеві» голоси на виборах. Все було добре, але ця система рухнула під час Революції гідності. Зникла вибудована роками корупційна медична вертикаль. На руїнах цієї системи з’явилось багато охочих підім’яти хоч щось під себе, цей актив привабив багатьох місцевих політичних гравців. І медичні війни Буковини – якраз наслідок бажання поживитися на безхозному активі.

Перший постреволюційний губернатор Роман Ванзуряк, призначаючи Оксану Андрієць на позицію керівника департаменту охорони здоров’я, не ставив перед нею ні електоральних, ні фінансово-корпоративних задач. Єдина задача, яка тоді стояла – втримати галузь, не допустити катастроф. З чим вона і справлялась – тому і працює уже і після Ванзуряка. Ціль не була змінена.

В той же час більшість головних лікарів втратили колишній політичний вплив у місцевій еліті. Через свою роль у часи «регіоналів» вони були остаточно дискредитовані, а після повалення Віктора Януковича стали «токсичними» для відкритих політичних діалогів. Партія влади не могла відкрито з ними співпрацювати і відправляла в «дружні» політичні проекти.

Натомість у представницьку владу після останніх місцевих виборів у ради зайшли «майданівські лікарі», які стали задавати темп у війні за вплив на галузь. Сталося так, що раніше найсильніша в кваліфікації комісія обласної ради була найслабшою в питаннях охайності. Зараз же все навпаки. Найслабша за всю історію в кваліфікації і професійних питаннях, медична комісія приміряла на себе образ найчеснішого ката, який іменем революції вирішує долю цілих лікарських колективів.

Показовим є навіть тло конфлікту. Повний провал державної політики в галузі медицини відчувається громадянами. Перший постреволюційний міністр-«майданівець» Олег Мусій не зміг стати локомотивом змін, бо постійно воював з Арсенієм Яценюком, який хотів контролювати відповідні теми. Наступний міністр – Олександр Квіташвілі, теж увійшов у клінч з вищим керівництвом і попри «реформаторське прізвище» не зміг справитися і запропонувати Україні зрозумілий курс реформ.

Сьогодні міністра в цій галузі взагалі немає, бо, як не дивно, ніхто не знає, що робити з таким корупціогенним монстром як українська медицина. Тому кивати на місцевих керівників галузі і звинувачувати їх у провалі реформ некоректно. Якщо більшість галузей почали запроваджувати зміни, медицина летить у глибоку прірву хаосу і неконтрольованості. В такій ситуації є три головні моделі поведінки: очолювати уламки корупції, утримувати галузь від розвалу і здійснювати реформи.

Я з повагою ставлюсь до Ольги Кобевко та Ігоря Малишевського, поважаю їх бажання боротися за посади, але не вірю в те, що вони є реформаторами від медицини. Для реформаторів характерне чітке бачення. Вони його не мають. У передачі «Без емоцій» Святослав Вишинський попросив сказати обох політиків про їх перші кроки на «умовних» посадах – на що відповіді не було. Це чіткий сигнал.



На жаль або на щастя, буковинські медичні війни завершаться поразкою майданівського підходу. З їх вуст іде звинувачення не тільки старих корумпованих лікарів, а і простих медиків, інтереси яких вони начебто мали захищати, тому більшість буде підтримувати тих, хто намагатиметься утримати галузь на плаву. Умовна Андрієць адекватніше реагує на виклики, ніж умовний Малишевський. Натомість сама медицина потребує реформування, іншої дискусії, інших людей – професіоналів та реформаторів по своїй суті. Але ці люди не беруть участь у буковинській медичній війні, хоча саме вони можуть її закінчити на користь буковинців.

Михайло Шморгун — спеціально для БЦ

В оформленні використано фото-знімок Руслана Козлова

________________________________________

Читати більше:

Михайло Шморгун | Реванш «Народного фронту» розпочнеться з Чернівців