Більшість проблем, які вже сьогодні ведуть до перезапуску всієї влади в Чернівцях, могли би бути вирішені шляхом політичних домовленостей і компромісів. Усі можливості їх реалізувати мала одна-єдина людина: Олексій Каспрук. Однак кожного дня міський голова Чернівців усе менше контролює ситуацію і втрачає зв’язок з реальністю. Політична воля, яка привела його на «чернівецький залізний трон», сьогодні залишила очільника Ратуші.
Не маючи змоги і не бажаючи дивитися реальності в обличчя, Олексій Павлович став перед невідворотністю політичного краху. Бажаючи за будь-яку ціну утриматися на посаді, він знову хоче грати «в опозиціонера, якому хтось заважає працювати». І якщо перші дві електоральні кампанії, які оперували цим підходом, були виграшними для команди Каспрука, то нинішня ризикує провалитись.
Заручник язика. Бажаючи «залишити в ізоляції» своїх політичних антагоністів, Олексій Павлович із самого початку другої каденції штучно створив собі ворога в обличчі найбільшої в міській раді депутатської фракції «Рідне місто». Зважаючи на минулі одиночні перемоги над ними, мер наговорив публічно стільки, що будь-який контакт з більшістю депутатів (окрім взаємних звинувачень) став для нього невигідним.
Образ принципового діяча вивів на перші ролі яструбів з «партії війни», котрі щоденно і послідовно вводили Олексія Павловича у безвихідь як політика, головний інструмент якого – домовленості. Ставши заручником власних слів, він вибрав «гру з нульовою сумою», що вже поставила на грань розпуску місцеву раду та за продовження такого темпу взаємної ненависті – повністю анігілює міського голову як ключового гравця в чернівецькій політиці.
Заручник Бурбака. Молода команда «Фронту змін» дала Олексію Павловичу шанс та ресурс для того, щоб стати міським головою в Чернівцях. Це факт. Саме Микола Трохимович і Максим Юрійович та їхня команда зробили все можливе, щоби Каспрук став мером Чернівців. До якогось моменту ця підтримка грала йому в плюс – сьогодні ж вона грає в мінус. Стали очевидними реальні інтереси партійних босів «фронтовиків» по відношенню до свого рідного міста: «Техас грабують виключно техасці!» Фінанси, які необхідні для перемоги на виборчих кампаніях та «хорошого життя», заробляються завдяки можливості подоїти бюджет, віддати тендер «правильному» підряднику, отримати за копійки землі міста та нерухомість у ньому.
Це можна робити, якщо у тебе в місті немає опозиції і прямих політичних опонентів. Олексій Павлович не може включати «режим царя», оскільки він перебуває не в тій ситуації, що його політичні патрони – умовні Бурбаки–Федоруки. Його обтяжують, окрім безкомпромісних опонентів, і прихильники – які за лояльність і відкриту електоральну підтримку просять усе більше і більше бонусів. Каспрук хоче бути схожим на своїх старших товаришів, але обставини вимагають іншого підходу до місцевої політики, якому Олексій Павлович не навчений.
Заручник громади. Не лише Каспрук, але і всі інші міські голови в Чернівцях після нього зіштовхнуться з проблемою неможливості задовільнити апетити громадських активістів міста. Активісти, у свою чергу, лише збільшуватимуть тиск. І якщо для міської ради, як для колективного органу, який приймає рішення більшістю голосів, ця проблема не має яскраво виражених іміджевих втрат – то для інституту міського голови, представленого єдиною людиною: має! Бажаючи догодити навіть частині активістів – мер скочується в «лівизну», яка не дає швидко розвиватися інфраструктурі.
Соціальна складова завжди буде у пріоритеті активістів – і незалежно від того, виправдана вона чи ні, саме ці питання будуть перебувати у ключовому дискурсі, який забезпечує вигідне (чи невигідне) позиціонування міського голови. Каспрук, зробивши ставку на незначну частину «громадського середовища», потрапив у пастку очікувань. Тепер він зобов’язаний знаходити компроміси в соціальних питаннях активістів за рахунок того, що втратить можливість концентрації ресурсу на ключових інфраструктурних проектах міста. А оскільки соціальні проблеми не вирішуються без якісних змін, Каспруку доведеться або відмовляти активістам, або перетворитися на соціального популіста (в чому він так палко звинувачував своїх опонентів).
Заручник ради. Конфлікт у Чернівцях – це більше, ніж конфлікт між «Масіком» і «Васьою». Це конфлікт між розділеними гілками місцевого самоврядування. Міський голова, рада, виконком – це не закриті акціонерні товариства, а голови одного дракона, які не можуть бути в конфлікті одна з одною. Якщо цей конфлікт присутній – голову, яка зчинила «колот», просто рубають. Для профілактики! В Чернівцях, скоріше за все, для профілактики на плаху підуть відразу дві голови: і мер, і депутати.
Проте головною проблемою є не конфлікт інститутів (іноді він навіть корисний) – головною проблемою є відсутність взаємоповаги. Міська рада як представницький інститут не може дозволяти собі публічно говорити у стилі «хрещених батьків» (у стилі: «Олексій Павлович, ти просиш нас проголосувати це питання, але ти просиш без поваги»). Так само і під час сесій Каспрук забуває, що він не цар Олексій, а живе уособлення інституту міського голови, що просто по факту передбачає поважне ставлення і до представників міської ради – не менш важливої гілки місцевого самоврядування.
Олексій Каспрук приніс у стосунки між інститутами відверте хамство. І якщо до хамства його наближених Обшанських усі звикли, то дні, коли навіть найтолерантніший начальник юридичного управління Олександр Шиба поводиться на сесіях як «торпеда» на розбірках ранніх 90-их – є останніми днями місцевого самоврядування як такого. Більшість у міській раді – колективний Антикаспрук, а місцеве самоврядування в Чернівцях стало ареною, полем бою між головами одного дракона.
Заручник мереж. Відомо, що Олексій Павлович – «просунутий» користувач соціальної мережі «Facebook». Сама мережа є глобальним феноменом, але в цілому вона є «теплим океаном» для користувачів. Алгоритм показу стрічки соціальної мережі м’яко відрізає дражливі теми і критику. І якщо для умовної Олі Полякової це добре, то для міського голови подібне викривлення створює віртуальну реальність. Невміння чітко відфільтровувати реальні проблеми від віртуальних веде до плавного, але вірного відриву від дійсності. Спілкуючись у «Facebook», користувач Каспрук отримує чималий «хайп» у соцмережах, одночасно втрачаючи землю під ногами.
Врешті-решт міський голова Чернівців дуже змінився, змінилися й обставини його управління містом. І головною проблемою є те, що Олексій Каспрук на хоче змінювати обставини – він є їх заручником. Олексій Павлович перестав боротися і почав виживати. Його задача проста – залишитися на посаді. Для вирішення цієї задачі він має продемонструвати себе жертвою в очах електорату. Проте у цій грі на виживання в ньому говорить не сильний політик, а жертва Стокгольмського синдрому.
Михайло Шморгун — спеціально для БЦ
В оформленні використано фото-знімок Ігоря Константинюка
________________________________________
Читати більше:
Михайло Шморгун | 29 друзів Каспрука. Чернівецька більшість без голови