Від Редакції: Вчорашні події у Верховній Раді другий раз поспіль відклали відставку Уряду чернівчанина Арсенія Яценюка. Вочевидь, автор недооцінив справжню волю до життя прем’єра-«камікадзе», чиє незрушне перебування на посаді стане каталізатором довготривалої політичної кризи з відкритим фіналом. «Драма осталась незаконченной», тому крапку в ній, судячи з наявних тенденцій, поставить уже громадянське суспільство.
Попри радість широких кіл громадськості, політичних опонентів і тих, кому Арсеній Петрович за довгі роки перебування у владі просто набрид – я стверджую, що Яценюк хороший хлопець. Можливо, через рік-два ми його і забудемо, бо на сцені виблискуватимуть «нові актори», але, дорешти, саме він змусив більшість українців навчитися багатьом корисним речам, які стануть нам у нагоді на новому етапі життя країни. Але це буде згодом. І уже без Арсенія Петровича та його команди.
З 2005 по 2016 рік – ми жили в епосі блукаючого коридорами влади Яценюка. Саме він, а не Ющенко з Януковичем чи Тимошенко з Порошенком, є головним символом цього веселого часу. Цей період характеризується напівперемогами і напівзрадами. Сірістю, надією, розчаруванням, великою кількістю красивих слів і малим числом реальних дій. Згадується народне: «Довго запрягали – швидко поїхали». От наш земляк і є тією людиною, яка «довго запрягала». Сьогодні зрозуміло, що він не був поганим хлопцем, але далі український віз «швидко поїде» уже без нього.
Чого навчилась країна, дивлячись у примарний фронтир реформ прем’єра Яценюка?
Він навчив нас ніколи не вірити обіцянкам влади. За період його правління не сталося рукотворних владних змін. Всі чудеса творили самі люди, а еліта лише приписувала собі їх перемоги. У такій ситуації склалась прірва довіри, яку будуть долати уже інші політики. Він від’єднав громадянське суспільство країни від впливу влади і опозиції. Сила громадян проявилась в Революції Гідності, волонтерському русі, добровольцях, новій хвилі інтелектуалів. Ні опозиція, ні влада не зрозуміли, яка сила вийшла з-під їх контролю. Більшість ударів по іміджу Яценюка пробивали не його політичні опоненти, а ті, кому не подобався напрям, у якому він вів країну, швидкість реформ і небажання боротися з корупцією. Громадянське суспільство стало найголовнішою силою змін в Україні. Всупереч всьому. Саме Яценюк привів країну до порогу, за яким або реформи, або втрата державності. Він хороший приклад того, як не варто робити, яким політиком не треба бути.
Він був нашим Фродо, який стійко ніс «перстень влади» і жодного разу ним не скористався. Він мав вкинути цей «перстень влади» у віковічну лаву громадянського суспільства, але, на відміну, від персонажу Толкієна, цього не зробив. Це не значить, що він був поганим хлопцем. Просто він так і не зрозумів до кінця своєї справжньої місії для цієї держави і цих людей. Ця місія нематеріальна, але проста. Він мав дати кращим дорогу до управління державою на всіх рівнях. Але так не сталося. Подолати змія корупції також не вдалося. А це діагноз, який навіть хорошого хлопця з Чернівців зробив найбільш нелюбимим політиком в Україні.
Загалом, як політик Яценюк уже не має яскравих перспектив. Його політичну силу не вбереже ребрендинг і всі його «любі друзі» є найбільш ласими потенційними жертвами нових політиків-антикорупціонерів. Наше суспільство прагне змін, але тепер зрозуміло, що ніякий «фронт змін» уже не зможе їх пренести. Всім набридло бачити найвпливовішого політика в ар’єргарді боротьби з корупцією.
Принаймі, тепер маємо знайти в собі відповіді на найважливіші питання, на які не зміг дати відповіді Яценюк. Він закарбується в пам’яті як політик, який просто не зміг зробити те, що від нього хотіла громада. Епоха Яценюка завершилась і ми стоїмо перед новими викликами – боротьба з корупцією, очищення і реформування майже всіх сфер діяльності. Ті нові політики, що захочуть піти цим шляхом, мають поважати хорошого хлопця з Чернівців, бо він продемонстрував як не треба працювати в цій країні.
Михайло Шморгун — спеціально для БЦ
В оформленні використано фото-знімок Ігоря Константинюка
________________________________________
Читати більше:
Михайло Шморгун | «Типовий корупціонер». Портрет буковинського чиновника