Зростання популярності правих ідей і правих сил в українському суспільстві завжди було передвісником лихих для правлячого класу подій. За дуже короткий час ми всі вивчили дуже важливий урок: коли починає говорити вулиця – щось в Україні іде не так. І першими, хто піднімає вулицю на антирежимну боротьбу в нашій країні, є формальні та неформальні праві організації.

Їх карма, доправди, дуже сумна. Праві сили формують порядок денний змін, стають їх двигунами, несуть найбільші втрати і врешті-решт – віддають владу в руки «поміркованих», центристів чи ліваків-популістів. Роль радикалів революційна по відношенню до політики чинної влади, а їхня місія – не бути учасником політичних процесів, а бути «мечем провидіння», катом недієздатної системи іменем українського народу.

Поки швидкість дерибану швидша за швидкість реформ, нам всім варто звернути увагу на політичні процеси, які відбуваються на правому фланзі. А там зараз відбуваються цікаві і симптоматичні речі, які можуть змінити існуючий у країні стан речей. Старі «динозаври» родом з 90-их (КУН, «Народний рух», УНП) – майже втратили свій електоральний та революційний потенціал і є скоріше символами минулої епохи, ніж реальними організаціями. Нинішня «Свобода» потерпіла фіаско на загальнонаціональному рівні, втративши фракцію у Верховній Раді, проте має сталі позиції в Західній Україні. Але на сьогоднішньому етапі «свободівці» швидко втратили свій революційний і протестний потенціал, оскільки не можуть протестувати і нищити ту корупційну систему, частиною якої вони є.

Чітко усвідомлюючи таку диспозицію, нові праві політичні проекти «Національний корпус» (політична надбудова Цивільного корпусу «Азов»), «Правий сектор», ДІЯ Дмитра Яроша, «Вільні люди» готові взяти на себе лідерську нішу головної позасистемної опозиції і стати новим, модерним обличчям правого руху в Україні. Фактична опора на футбольних фанатів, добровольців, колишніх і нинішніх учасників війни з Росією, активну молодь може поставити під загрозу існуючу корупційну систему, яка не змогла (або не захотіла) жити «по-новому». В найбільшій мірі це стосується мілітарно-політичних організацій «Правого сектора» та ЦК «Азов» і його політичної надбудови – «Національного корпусу».

Теперішню неспроможність «легалізованих правих» вирішувати завдання української національної революції варто продемонструвати на прикладі чернівецької організації Всеукраїнського об’єднання «Свобода», яка після завершення місцевих виборів майже «зійшла на пси». Вони отримали ряд посад у представницькій владі і заспокоїлись. Їхній багаторічний очільник Віталій Мельничук став заступником голови Чернівецької обласної ради. Головою далекої Путильської райради став колишній заступник Теофіла Бауера (ще в ті, кучмівські часи) Микола Шевчук. Так само і молода команда «Свободи» в Чернівецькій міській раді, що веде переговори і з групою Продана, і з промерськими силами.



Все це робить «Свободу» пересічною, безликою партією, без своєї унікальної «фішки». Після отримання своєї порції владного пирога, на рівні Буковини прийнаймі, відбулася майже повна відмова від радикальних акцій прямої дії. Ба більше, обходиться навіть без партійної риторики. Зрозуміло, що їх мовчання по відношенню до колег з «непримиримої опозиції» є частиною неформальних домовленостей. Але іноді мовчання говорить більше за викрикування лозунгів у гучномовець.

Мовчання говорить про подвійні стандарти. Це мовчання в питанні подвійного громадянства керівника фракції «Батьківщина» Альони Гливко та інших представників цієї партії на Буковині. Це мовчання в питанні вирубки лісів, яке входить у зону повноважень «екологічного» представництва «свободівців» у виконавчій владі. І в багатьох інших питаннях чернівецька «Свобода» фактично відмовилась від своєї «правої» природи. І якщо вони не зроблять відповідних висновків, то в наступній каденції втратять і це, не таке вже й чисельне, політичне представництво.

Хоча «права» історія могла писатися зовсім по-іншому. З прекрасним слоганом «Очистимось!» ішов на позаминулі місцеві вибори Блок національних сил Буковини. Не вистачило єдності... Тим не менше, навіть зараз відбуваються спроби системних політиків інтегрувати групи з націоналістичною риторикою у свої розклади. Це намагатимуться робити і Максим Бурбак через «Правий сектор» і «Самооборону Майдану», і Василь Продан через неформальний вплив на місцевих лідерів «Національного корпусу», «Свободи» і Радикальної партії.

Нині нові «політичні праві» відмовляються від участі в системі і зосереджуються на боротьбі з нею. Політична партія, яка захищає свої цінності акціями прямої дії, швидко набуде популярності і займе ту нішу, яку ще вчора займали «свободівці». Ситуація зі зривом перегляду фільму в «Бункері» (попри всю її неоднозначність) – позитивна для нових правих буковинських партій, які продемонстрували свою позицію у захисті традиційних цінностей. Я не оцінюю саму подію, а говорю саме про політичну і медійну вигоду, яку отримали сторони конфлікту.



«Національний корпус» і «Правий сектор» швидко відвойовують прихильників у «Свободи», яка проігнорувала даний захід. Хоча в давніші часи – саме вони були б ініціаторами таких дій, а не «азовці» з «Правим сектором». Лідери фанатських рухів, добровольці, військові, нові молоді лідери в епоху соціальних медіа здатні дуже швидко мобілізувати своїх прихильників на акції прямої дії. Вони можуть здобути підтримку широкої громадськості, якій набридла політична «мишина возня» і перманентна корупція. Наприклад, лише «Азов», ще не бувши партією, демонстрував можливість змобілізувати 10 тисяч своїх прихильників – і ці люди є тим осердям, яке може провести швидкий Майдан 3.0.

Чинна влада наробила помилок – і та швидкість, з якою справа формується сила, яка здатна їх потіснити, говорить, що шансів виправити ці помилки в нинішніх політиків залишається все менше. Загострення будь-якої соціальної проблеми може привести до неконтрольованого вибуху. У правлячого класу є два шляхи, як у Середньовіччі: тоді лікували двома методами – клізмою чи кровопусканням. Ми входимо в період протестів, де диктуватиме порядок денний сила правди і правда сили. Цей етап маємо пройти – з гідністю. Модернізація правих сил може привести до модернізації всього політичного спектру України. Ми побачимо нові формації, нові політичні сили і, можливо, колись – побачимо нову країну.

Михайло Шморгун — спеціально для БЦ

В оформленні використано фото-знімок Ігоря Константинюка

________________________________________

Читати більше:

Михайло Шморгун | «Хапун». З ким буде поліція, коли все піде «Не так!»