Інформаційний тиждень з 16 по 22 січня як для періоду продовження новорічно-різдвяних свят видався доволі насиченим. Попри те, що більшість буковинців до 20 числа, як правило, найбільше переймаються вмістом своїх холодильників, політична «тусовка» не давала змоги повноцінно відволіктися на холодці та голубці. Протягом тижня відбулося кілька гучних скандалів. Окрім вже звичних баталій у Чернівецькій міській раді, підключилися й діячі обласного масштабу.

Виконуючий обов’язки Куліша

Конкурс з обрання заступників голови облдержадміністрації обріс скандалами практично ще до його старту. Кожен, хто більш-менш знайомий із особливостями політичного життя України та Чернівецької області зокрема, прочитавши прізвища претендентів на посаду першого заступника голови ОДА, може одразу ж передбачити результат. Тому цілком закономірним став демарш одного з претендентів – Руслана Панчишина.



Втім, цей випадок не став на заваді проведенню першого етапу відбору, а представники вітчизняної державної служби, які, певно, вже все бачили, запевнили, що ніяких махінацій у конкурсі бути не може. Певний час спостерігаючи та аналізуючи держслужбові «чесні» підходи, маємо вдосталь підстав для сумніву у тому, що поняття «чесність» та «держслужба» в Україні хоч якось співвідносяться. Але це вже суб’єктивізм...

Що ж означає призначення (пардон, ймовірне призначення) Михайла Павлюка на посаду першого заступника голови Чернівецької ОДА? Павлюк-молодший – представник пропрезидентської політсили й безпосередня людина Володимира Куліша. Того самого, якого влітку 2016 року «з’їли» представники «Народного фронту». Паритет між президентським Блоком Петра Порошенка та «Народним фронтом» в області було порушено стараннями самих «фронтовиків». Але тотального контролю над областю команда Яценюка–Бурбака так і не отримала: в обласній раді опирається впертий «батьківщинівець» Іван Мунтян, а в обласному центрі постійно «чинить колот» «Рідне місто» (має при цьому прямий вихід на парламентську фракцію Блоку Петра Порошенка).

Слабка гра, або ж і її відсутність, нинішнього голови ОДА Олександра Фищука, зумовлює появу у виконавчій владі сильніших гравців (на рівні облради цю нішу зайняв той таки Мунтян). Потенційно таким гравцем був Володимир Куліш. Ймовірно, що розпочавши процес перебирання на себе основних важелів у виконавчій вертикалі області, Куліш налякав Максима Бурбака. Як результат, чимало сил було спрямовано на тиск екс-заступника Фищука. У результаті Куліша переграли й відставили. За такого бекграунду повернення Володимира Івановича на вже раз втрачену посаду виглядало б не солідно. Але й втрачати вплив на область за умови, коли «Народний фронт» суттєво послабив свої позиції – було б також нелогічно.

Тому поява саме Михайла Павлюка є досить очевидною: людина з пропрезидентської сили, яка не має причин бути нелояльною. Відсутність досвіду на подібних посадах у цьому випадку є навіть плюсом. Поруч зі слабким головою ОДА, поки основні сили місцевих «фронтовиків» спрямовані на боротьбу в місті, Павлюк-молодший має змогу пройти «обкатку», набратися досвіду й, можливо, показати себе. Тим більше, що вчителів має вдосталь.

Aut Caesar, aut nihil*

Розв’язання проблеми з комунальним транспортом у Чернівцях набуло ультимативної форми. Кожна зі сторін конфлікту ставить перед фактом власної правоти опонентів, намагаючись отримати у суперечці все або нічого. 20 січня під час дискусії у міській раді з питань кредитування на придбання нових тролейбусів, окрім балаканини, можна було виділити кілька заяв, які давали зрозуміти, що міська влада та перевізники не мають наміру йти на поступки.



В ультимативній формі перевізники повідомили про наміри підвищити тарифи на проїзд у громадському транспорті міста вже з 1 березня. Не менш ультимативно міський голова заявив про відсутність альтернативного шляху, окрім кредитування ЄБРР. Самі ж представники Європейського банку реконструкції та розвитку й собі вдалися до ультиматумів. Старший банкір ЄБРР Денис Гайовий після громадських обговорень питання щодо закупівлі нових тролейбусів для Чернівців зазначив, що якщо наше місто не візьме кредит, то більше коштів від цієї фінансової установи столиця Буковини не побачить.

Вочевидь, що учасники зустрічі забули про ті літери, які висять на даху міськради. «Viribus unitis», або «Спільними зусиллями» – вислів, який, схоже, вже давно забули ті, кого чернівчани наділили владою. Ймовірно, що усі ці ультиматуми матимуть продовження й на сесії міськради 26 січня. Але тоді своє слово скажуть й депутати. З огляду на стиль дискусії, нав’язаний керівництвом міської ради, відповідь депутатського корпусу є очевидною. Що, у свою чергу, зажене проблему громадського транспорту в черговий глухий кут.



При цьому вдало спозиціонована поведінка депутатів з антимерської коаліції дає зрозуміти, що кредит, який відстоює міський голова, справді стане тягарем для бюджету. Самі ж депутати готові до обговорення проблеми й пошуку компромісного виходу із ситуації, яка склалася, але їх ігнорує Олексій Каспрук. Цей факт мали б узяти до уваги радники міського голови при побудові стратегії зв’язків з громадськістю стосовно згаданої проблеми. Наразі ж саме Каспрук виглядає тим, хто не бажає шукати компромісу.

Той шквал заяв від міського голови, який лунає із усіх доступних Каспрукові засобів масової інформації, матиме наслідком розбурхання агресії в опонентів. Якщо Олексій Павлович грає на своєму полі, коли йдеться про залучення громадськості, то у сесійній залі йде, переважно, гра в одні ворота. І тут Каспрук явно не в лідерах. Ці маневри, можливо, і мали б якесь виправдання, якщо б ішлося виключно про політичні питання, але коли у такий спосіб розв’язуються життєво важливі для міста проблеми, варто піднімати питання про доцільність такої влади. Очевидно, що цивілізованої дискусії між міським головою та депутатами вже не буде. Тож хтось мусить піти. Задля користі для міста.

* «Aut Caesar, aut nihil» — з латинської: «Або Цезар, або ніщо». Має значення: «Все або нічого».

Володимир Звенигородський — спеціально для БЦ

В оформленні використано фото-знімок Ігоря Константинюка

________________________________________

Читати більше:

Дайджест | Кулішева сім’я. Заручники популізму і гра в секретаря