Поки провідні буковинські журналісти роблять веселі селфі з одіозним та феєричним головою обласної ради, «батьківщинівцем» Іваном Мунтяном у своє професійне свято, саме час «звірити годинники» та поговорити про сьогоднішню роль місцевої чернівецької журналістики. Ця роль значно трансформувалась за останній час.

Після вселенської перемоги над «злочинним режимом» Януковича, де журналістське середовище відіграло ключову роль, змінилися самі виклики перед суспільством і його медіаторами. Тепер немає яскраво виражених внутрішніх «ворогів», проти яких легко об’єднати свою аудиторію, і ЗМІ мають займатися скоріше пошуком #перемог, ніж викриттям #зрад. Це ставить перед медійним товариством задачі інформаційного творення, а не руйнування. А це вже значно важче, ніж наливати води та іншої рідкої субстанції на млин політичного шапіто.

Мінливий час соціальних мереж та фактичної відсутності непублічного простору заставляє навіть представників периферійної буковинської політики бути максимально відкритими перед громадою. Для такого постійного впливу на місцеву політику їм необхідна підтримка «медіаторів» та їх власників. Тому журналістика була, є і буде затребувана у правлячого класу. І частково виживає за його рахунок...

У найбільш виграшній позиції сьогодні опинилися ті місцеві політико-економічні групи, які завбачливо вклалися ресурсом у придбання ЗМІ чи вплив на їх власників. Ці люди (групи умовних Бурбака і Продана) впливають на суспільний дискурс регіону і постійно мають присутність свого політичного пулу (в хорошому розумінні слова) в місті та області. Місцеві політики ніжно поглинули і зробили залежною політичну частину буковинської журналістики, залишивши місце певної свободи слова в соціалці, культурі, спорті і прогнозі погоди. Але десь рік тому, з приходом у Чернівці громадсько-журналістсько-політичного «Народного контролю», почалася активна політизація соціально-комунальної складової дискурсу в наших медіа. Це поле для позиціонування зайняли й інші сили. Неконтрольованих тем для дискурсу в Чернівцях стало ще менше.

Журналістика в Чернівецькій області стала більш ангажованою, пропаганда стала більш витонченою, але в той же час – боротьба за розум читача, глядача, слухача проходить більш конкурентно. Відповідно, росте якість контенту і рівень критичного мислення його споживачів.

Як сьогодні виглядає буковинська журналістика? Вона, як і все наше суспільство, наповнена внутрішніми суперечностями і перебуває в полоні своїх «демонів». Тенденції друкованих ЗМІ, телебачення, Інтернету різні. Поки обласні газети тихо загнивають, районки реорганізуються (краще сказати: «мутують»...), створюються нові сайти, а телебачення виставляє нові рамки політичного кілерства – в буковинських ЗМІ окреслилися дві основні лінії внутрішнього протистояння.

Перша, явно позитивна – пошук місцевої історії успіху. Обласні ЗМІ перестали шукати «гандж» у глобальних і політичних проблемах та повернулись обличчям до локальних, невеликих тем. Місцеві ЗМІ створили нових персонажів, які є породженням виключно чернівецької навколомедійної героїки. «Активіст-волонтер», «захисник тварин», «хороший чиновник», «депутат-бетмен», «військовий герой», «журналіст на вістрі політичних атак»... Кожен з цих образів наповнюється унікальним чернівецьким контентом. Журналістське середовище підняло цілий пласт нових людей дії та яскравих симуляторів, які задали тренд успішного завершення своїх маленьких справ. У такому форматі глядачі-слухачі-читачі програмуються на власну дію, а це допомагає прогресу і відповідає на головний виклик для країни – створення першого «несовкового» покоління, яке б орієнтувалося на власні сили, а не на державу чи владу (у всіх розуміннях слова).

Друга лінія протистояння – негативна. Маленька війна за дискурс та вплив на формування порядку денного між двома найбільшими чернівецькими медійними стейкхолдерами триває і набуває все більш чудернацьких форм. Найцікавішим є те, що частина журналістів з обох сторін зацікавлені в цій «холодній війні». Це впливає на їх заробітки та їх роль в умовній вершині буковинської політичної стратифікації. Генерали і полководці інформаційних впливів замінили собою політиків і журналістів у «чистому вигляді». Задається воронка війни, яка втягує в себе все більшу і більшу кількість журналістів і політиків, які замість прямої роботи з людьми займаються мишиною тяганиною.

Проте не все так погано. Уже зараз створюються нові запити перед медіа-спільнотою. Запит на якісне висвітлення подій, запит на навчання великої кількості фахівців з public relations та загалом запит на підвищення рівня культури в інформаційному середовищі. Врешті-решт журналістика та її майданчики все ще є найголовнішими для взаємодії між громадськістю та владою. Головне, щоб не призначили якісь вибори і все хороше та світле не було сховано в довгу шухляду. І буковинська журналістика не стала лезом сокири війни політичних м’ясників.

Михайло Шморгун — спеціально для БЦ

В оформленні використано фото-знімок Ігоря Константинюка

________________________________________

Читати більше:

Михайло Шморгун | Деградація влади. Місцеве самоврядування без перспектив