Звільнення журналіста Петра Голопапи за «джинсовий» сюжет схоже на анекдот. Тому що важко вигадати, хто би у буковинському медіа-просторі менше підійшов для такої пригоди. Сам сюжет (достатньо збалансований) нагадує тисячі чи десятки тисяч сюжетів, які промайнули повз нашу свідомість і не залишили в ній і сліду. Настільки він типовий. Те, що сталося – анекдот? Абсурдні, на перший погляд, події найчастіше бувають дуже показовими та глибокими.
Як пояснювали і реагували? Власне, автор звільнення – генеральний продюсер інформаційного мовлення НТКУ Владислав Грузинський дав коментар для «Детектор.Медіа»: «Я не можу дозволити публічно ігнорувати, нехтувати базовими стандартами, на які ми орієнтуємося в роботі. Я не дозволю це робити будь-кому. Дуже радий, що Петро написав заяву і зараз дуже некоректно звинувачувати телекомпанію у тому, що на нього хтось тисне. Я з ним навіть не розмовляв».
Спочатку про останні два речення. Звільнено журналіста (Петра, за версією Грузинського), який пропрацював тридцять років на телеканалі, причиною цього є доволі прохідний сюжет, який точно не спричинив жертв, і головний менеджер навіть не поговорив зі звільненим. Навіть слова. Це якесь чудове нехлюйство, тяжіння до богдиханської розкоші намазувати на ранкові бутерброди ікру зі звільнених Голопап. «Бабы новых нарожают», – як казав один успішний менеджер. А твердження, що людина, після тридцяти років роботи, раптом захотіла звільнитися без жодного тиску на неї, викликає гомеричний регіт. Це українські ЗМІ, крихітко! Вони виткані з таких тверджень.
Зрозуміло, у самого Грузинського при тому в бекграунді купа пригод: і, як пише «Медіаняня», Грузинський ніби приходив на ефір «навєсєлє», і тиждень тому у нього в ефірі не мікрофон зник з екрану, а республіка Крим із карти. І все нічого! А в Голопапи не так.
Тепер про порушення стандартів, які головний редактор Національної телекомпанії України не може «публічно ігнорувати». Сам сюжет Голопапи відносно збалансований по точках зору. І загалом нудний. Що ж привернуло увагу Владислава Грузинського? Зрозуміло, мікрофон. «Мене дуже здивувала поява в кадрі при підготовці нашого матеріалу мікрофону з логотипом каналу ТВА. Мікрофон з нашим логотипом – «Буковина», є тільки в першому незрозумілому синхроні», – каже у коментарі продюсер НТКУ.
Ще б пак, це кого хочеш здивує. Щоб з п’яти синхронів лише один зі своїм мікрофоном! А останній, який і став підставою у звинуваченні в «джинсі», саме з мікрофоном телеканалу ТВА. Він там майорить немов прапор. Виникає непереборне відчуття, що відео надане телеканалом ТВА (менеджери НТКУ його спростовують, але це зрозуміло). Звісно, це лише відчуття. Але ушлий Грузинський у співпадіння не вірить. Важко повірити, що оператор, який натренований бачити те, що у кадрі, не бачив, що він знімає логотип ТВА і не знімає свій мікрофон. Тоді він, бодай, перевів би камеру на градус-два вище, щоб не знімати ніякий. Себто він навмисно знімав цей мікрофон.
З дуже великою ймовірністю можна сказати, що працівники ТВА знали, що надали цей синхрон для сюжету Голопапи. Тому не дивним є велике обурення директора телеканалу ТВА Вадима Пелеха з приводу звільнення журналіста НТКУ. Директор ТВА одразу повідомив, що «так цього не залишить» – і його улюблена права рука Микола Кобилюк терміново від медіа-профспілки пише листа до Національної телекомпанії. Типу, поясніть, не розуміємо. Хоча все більш-менш зрозуміло, і навряд чи тут на щось вплинеш. Але треба ж чимось втішити постраждалого журналіста! Тим більше, постраждав-то він якраз через синхрон ТВА. Ну, гіпотетично.
Зрозуміло, я всіляко підтримую обурення Пелеха з приводу звільнення Голопапи, але підтримую з причин соціально-людських. І мені чомусь здається, що якби у сюжеті Голопапи був якийсь умовний Рибак із мікрофоном «Чернівецького променя», то ми б уже чули характерне хихотіння від тих же (нині обурених) медіа-персонажів у чернівецькому «Facebook», дуже схоже на нічне хихотіння в африканських саванах. Регіт, танці і радісне почісування під пахвами. А тут же ж зовсім інша справа.
Стримано-номенклатурно, дуже нейтрально прокоментували подію буковинські менеджери НТКУ Ольга Гришин-Грищук і Максим Волошин. Підкреслено формально. Кожен може робити з цього свої висновки. Мене зачепив коментар активіста, педагога та журналіста на волонтерських засадах Тетяни Стрільчик з приводу звільнення, про те, що журналістів вважають рабами. Навіть безвідносно ситуації, це багато в чому – так, на мою думку. І не так важливо, добрий господар чи злий. Раби ж від цього не змінюються.
І найгіркіше зауваження у мене, як не дивно, щодо Голопапи. За тридцять років він не провинився, не переступив межі. Як таке могло статися із журналістом? Коли саме призначення професії – переступати межу? Робити справу так, щоб ти застрягав скалкою в оці. Щоб тебе звільняли раз на тиждень. Як можна бути невинуватим журналістом у рамках (тим більше, скажемо м’яко, рамках трохи формалізованого каналу) – тридцять років? Коли весь сенс журналістики у тому, щоб повсякчасно ламати ці рамки. Саме в таких випадках викидають зі справи не людське нерозуміння, чи озвиріння, чи постріл, а пустотливий перст байдужого Грузинського.
Від Редакції: В якості post scriptum додамо знакову рефлексію Сергія Воронцова щодо політичних — чи радше ідеологічних мотивів звільнення журналіста Петра Голопапи. Текст, опублікований 7 квітня 2018 р. в соціальній мережі «Facebook», наводимо без перекладу і без змін.
Голопапа. Жертвоприношение
В сущности, увольнение Голопапы может быть знаком того, что на смену диктату и влиянию отдельных политиков в СМИ приходит время диктата идеологии. Это как маленькая тучка в горах на горизонте, которая предвещает резкую смену погоды.
Разумеется, идеология включает в себя политику. Но теперь ее надежно замаскируют словом «правда», «стандарты». Это не политика, это – усовершенствованная политика. Политика не от минифюреров – а одного большого коллективного фюрера, который не будет истерить, рыдать от сентиментов и принимать цианид по разным мелким поводам.
Какому пастуху нужно стадо ропщущих овец? Потому это не увольнение за что-то. Это знак смены. Это жертвоприношение перед Началом действа. А для жертвоприношения вина не нужна. Наоборот, выбирают самую невинную чистую девушку. Ею оказался без пяти минут пенсионер Голопапа.
Перед Начало чего? Превращения всей это веселой вольницы: бравых пьяных охотников à la Кобевко, старательных сетевиков типа Зарайского, раздолбаев, которые балансируют между стихами и пасквилями, типа меня. Короче, весь пьяный партизанский отряд, заменявший глас государства, будут выстраивать в колонну государственной журналистики. А кто не построится, тот не виноват. Время уже жрет и хрумкает деятелями анархического прошлого. Время веселой вольницы, когда каждый редактор – пророк, и фюрер, и представитель Святого Духа в одном лице – заканчивается.
Это че, из-за увольнения Голопапы, сбрендил что ли я? Но это как первое чумное пятнышко. Знак, значок.
Причем тут «джинса» к Голопапе? Что мы обсуждаем? Если за этот сюжет Голопапу уволили, как за «джинсовый», то остальных за их сюжеты должны расстрелять еще до их выхода. «Джинса» не должна отличаться от общего фона. Вот – цель тех жертвоприносителей... ВСЁ должно быть «джинсой». Но у этой новой «джинсы» должно быть гордое выражение лица, белая сорочка, безупречная репутация. Должно.
Короче, триндец медиа-анархистам, которые пускали сопли, жалели, кричали, безумствовали, спасали мир и читали стихи в самые неподходящие моменты. Строится машина. А им триндец. Это жертва для нее... И в сияющем дворце безупречных глашатаев будущего будет поскрипывать замурованный в него, для жертвы, натруженный сустав Голопапы.
Сергій Воронцов — спеціально для БЦ
В оформленні використано фото-знімок Ігоря Константинюка
________________________________________
Дивитись більше:
________________________________________
Читати більше:
Сергій Воронцов | Нью-балагани у Нью-Васюках. Культура пустування і химери активізму