Досвід двох з половиною років після Євромайдану блискуче розвіяв по вітру багато ілюзій. Одна з них: стосовно дієвості громадських активістів – ширше, громадянського суспільства щодо вирішення деяких ключових проблем українців: корупції, клановості української політики, хижого знищення лісу тощо. Не вирішуються ці питання. Вирішують якісь інші, дріб’язкові, кадрові на чиюсь користь, іноді фасадно-ідеологічні. Але цих ключових мало хто торкається. І ці явища поглиблюються. І це на фоні ніби квітучого активізму. Чому?
Я спочатку хотів дещо теоретизувати, розподілити активістів на категорії їх діяльності, глобально підійти до справи, але цього було занадто для однієї статті. Це серія, як мінімум. Або те, що неможливо дочитати... Давайте натомість розглянемо якісь яскраві помітні приклади активізму, так би мовити, із європейським підгрунтям у Чернівцях. І спробуємо зрозуміти мотивацію людини із мисленням такого громадського активіста. Чому він робить так, а не інакше?
Скажімо, помітне відносно свіже призначення людини, яка вийшла з громадського середовища – доцент ЧТЕІ КНТЕУ Володимир Середюк. На тому, що він є фактично саме громадським активістом і вийшов з цього середовища, Володимир Богданович наполягає сам. Тобто такий чистий приклад, на якому можна зрозуміти мотивацію таких людей. Дивимося, яка головна ідея зараз у Середюка, про яку він дзвонить на кожному розі. Вона несподівана, цікава і здається вельми оригінальною та свіжою.
Попри те, що Володимир Середюк скаржиться, що у нього катастрофічно не вистачає часу через поточну роботу заступника по «всіх питаннях», він приділяє цьому питанню неймовірну увагу. Йдеться про створення так званого «весільного кластера». Міркує пан Володимир, що оскільки весільне виробництво стало вже своєрідним буковинським трендом (помітимо, не так чернівецьким, а волоцьким), то треба об’єднати усіх дотичних до весіль, працюючих на весілля – у «кластер». Там будуть об’єднані і фотографи весіль, і ведучі, і виробники, і ресторатори. І ще запропонувати якийсь весільний туризм у Чернівці. Цікаво, що на впровадження ідеї витрачаються просто шалені сили і купа часу самого Середюка. Ось ця шаленість зацікавлює. Тож давайте шукати мотивацію.
Як громадський активіст, а нині заступник чернівецького міського голови Володимир Середюк дійшов до ідеї? Як вигадав? І чому витрачає cтільки сил і часу? Припущення перше: влада хоче якимсь чином зробити весільний бізнес підконтрольним. І «дахувати» його частину, пресуючи водночас тіньову. І шукає красиву форму. Непогане припущення. Можливо, й така думка має місце. Але ж мало не весь бізнес розташований у Волоці, яка ніби непідконтрольна чернівецькій мерії. І навіщо збирати людей, які підпрацьовують тамадами і фотографами? Що це за дурня? І щоб так з місця у кар’єр. І звідки взялося готове сформоване рішення щодо «кластеру»? У людини, яка займалася переважно ОСББ. Звідки воно проникло у голову заступника мера? Така, знаєте, структурованість, така якась готовість ідеї.
Дуже цікаво, до речі, продивитися репортажі із заходів по створенню цього кластеру, які проводяться прямо у дворику Ратуші. Людей – кіт наплакав. І зрештою виявляється, що це зібралися не виробники (а виробники ж не у Чернівцях, а у селах). А зібралися... тамади та фотографи, переважно. Кластер на основі весільних тамад? Нікому з виробників непотрібний, а ось Середюку потрібний – загадка. В чому таємниця? Але як тільки ви заходите на сайт відомого фонду «Відродження», вам одразу очі прочищуються. Виявляється, створення тематичних кластерів – це родзинка сезону! Під таке створення нині виділяються чималі кошти з європейських грошей. Тобто йдеться про грант у євро.
Просто. Але про це Середюк нікому не розповідає. Бо якось не так красиво виходить. Ось вам приклад мислення громадського діяча. Таємниця, звідки виникло дивне слово «кластер» – розкрита. І тут що цікаво! Саме зацікавленість. Виробникам воно непотрібно. Тамадам теж, як возу п’яте колесо. Фотографам весіль тим більше. Не здивуюся, якщо їх відповідно мотивували для бодай якоїсь кількості заходу. Їх ще знайти треба було. А потрібно це переважно самому Володимиру Середюку – судячи по неймовірній кількості сил, які він вкладає. Адже тут своя тема виникає. А «своє» – це чарівне слово.
Бо судить самі, чи є у нього шанс на грант? Перше – ідея топова для фондів, друге – посада солідна: заступник мера, третє – є суперобґрунтування того, що весілля – це наш місцевий «фішак», випадкова стаття не де-небудь, а у британській «The Guardian» про Волоку (хтось приколовся)... Стовідсотково проходить чоловік на грант. Все буде добре. У пана Середюка. (Адже, наприклад, у фонді «Відродження» нещодавно навіть на таку безнадійну справу, як запобігання дрібних хабарів лікарям від пацієнтів виділено більше мільйона гривень! Як ви думаєте, той, хто їх отримає, цей вітчизняний хитрован Бетмен, щось змінить? У своєму житті – так).
Це на рівні заступника мера у колишнього громадського активіста така мотивація. Просто мотивація грантом. Навіть не контролю (хоча і це десь гуляє на думці, мабуть). І потрібно чи непотрібно це громаді – не так вже важливо. Але всі сили на це. Головне – вписатися в тренд фондів. Це і є мислення суто громадського діяча. І байдуже, що він вже заступник міського голови. Якщо така мотивація на рівні заступника мера, то якою ж вона буде нижче цього рівня? У людей менш влаштованих і невлаштованих. Які все пороблять і не за євро, а за пом’яті гривні із кишені. Ну чи до глобальних проблем тут, до якоїсь дурної боротьби із вирубкою лісу? Хай собі квітне. Самому б якось вписатися в цей складний і нещедрий на грошові знаки світ.
Або ще цікаво про нюанси мотивації. Про те, як виникають абсолютно, здавалося б, непотрібні дії та кроки... Згадаємо, наприклад, відомий казус із активістом Надією Бабинською, яка взялася перевіряти зарплату ректоратів – зокрема, ЧНУ. Що, зрештою, випадково призвело до скандалу із судовим продовженням, тому й стало відомим. Чому виникла ідея перевіряти ці зарплати? Це була зацікавленість самої Надії Бабинської? Абсолютно ні. Може, їй хтось замовив ректора? Теж навряд чи. Судячи з тупикового продовження цієї історії, можна сказати, що ніхто Надії нікого не замовляв. Тоді звідки ця ідея перевірки зарплати ректоратів? Ми ж чудово розуміємо, що зарплата у ректораті, у наших грандів науки, які віддали їй все життя, у кращому випадку на рівні соціальної місячної допомоги бомжу у Німеччині. Якщо перевести у євро. Тож навіщо, так би мовити, ятрити рани і сипати на них сіль?
А все тому, що є європейські програми по запобіганню корупції. І вони шлють настанови місцевим активістам, як-от Надії Бабинській. І тут виникає ідіотський непередбачений казус! Адже у них в Європі корупція переважно відбувається через жирні зарплати. І саме їх і перевіряють тамошні активісти, журналісти тощо. І ловлять за вушко корупціонерів. І от європейські фонди тупо-тупо цю кальку переносять на Україну і наші постсоціалістичні реалії, де зарплати чиновників традиційно жалюгідні, мізерні. І навпаки, їх більш-менш пристойний рівень якраз запобігає корупції. І ця перевірка зарплат дуже змістовна у них, але не має жодного сенсу у нас.
І збоку виникає питання: чому активіст опиняється в цій безглуздій ситуації? Вона що, не розуміє, що запит абсолютно беззмістовний? А що їй робити? Вона ж по програмі діє. Європейській! А змістовно воно, беззмістовно – питання другорядне. Ну і як би простецьке питання: а чому європейці не вишлють програму, щоб перевірити співвідношення ціни вихідних мештів рядового працівника митниці та його місячної зарплати? Ну, весело було би! Так їм, у Європі, бідолахам, таке в голову прийти не може. Їм фантазії не вистачає. (До речі, наостанок згадаємо, що чудовий хіпан поляк Войцех Бальчун, який очолив «Укрзалізницю», отримує 460 тисяч гривень на місяць і ніхто з активістів не гуде, що мертві бджоли).
Тож власне, до чого веду. До того, що люди, ті самі активісти, які нібито мають втілювати собою активну позицію, контроль, бути нервом суспільства і так далі і тому подібне – насправді найчастіше є тупими виконавцями настанов, програм тощо у пошуках пари євро. Реальність така. Просто «підвисають» на більш-менш стабільне забезпечення, яке, у будь-якому випадку, навіть жалюгідному, краще вітчизняного українського. І готові втілювати. А чи є це справді щось корисне, чи якась ахінея та галіматья – їх абсолютно не цікавить. Що доводять наведені приклади абсолютно безглуздих маскарадних рухів, які робляться на рівному місці, непотрібні і висмоктані із європейського пальця.
Зазвичай таких людей, яким байдуже що робити, аби мати стабільність, у нас називали «совками». За аналогією із напівпаразитарним життям більшості радянських інженерів, чиє завдання було робити те, що скажуть, і теревенити про високе. Ну ось ми бачимо їх повернення із зовсім несподіваного, вже європейського боку. Такі ж бездумні, байдужі до справжнього, як свого часу їхні радянські сородичі. Але, на відміну від радянських, трішки жадібніші, хазяйнуватіші.
А щодо корупції у владі чи того ж таки лісу – є лише один рецепт одужання: стабільність у державі (а це досягається тим, що всі в ній почуваються рівними, а не діляться на ворогів народу і святих, кому все можна) і заможність великої кількості людей. Лише це потрохи вбиває корупцію. Все решта – фікція, красива штучна морква, підвішана перед носом. У змучених віслюків.
Сергій Воронцов — спеціально для БЦ
В оформленні використано фото-знімок Ігоря Константинюка
________________________________________
Читати більше: