Результати виборів до об’єднаних територіальних громад у межах країни є принциповими лише для двох політичних сил — пропрезидентської «Солідарності» та «Батьківщини». Власне, вся місячна робота політичних партій стиснулась у два меседжі, коли і партія Порошенка, і партія Тимошенко майже синхронно заявили про власну перемогу на цих елекціях. Весь дотеп ситуації полягає в тому, що і одні, і інші водночас (не)праві. І влада, і опозиція вибудувували свою кампанію з розрахунку «перемогти» лише по одному конкретному параметру.

Для Блоку Петра Порошенка цей параметр — кількість голів новоутворених громад. У цьому показнику є цілий пласт можливостей для політичного шахрайства: партії влади завжди легше «нагнути» найреальніших претендентів на посади голів ОТГ, ніж домовитися із ними йти самовисуванцями «за підтримки». У разі перемоги таких кандидатів створюється враження неймовірної підтримки партії влади, хоча це є певна маніпуляція, оскільки голоси йдуть не стільки за бренд партії, скільки за конкретну особу місцевого лідера. Власне, так було при Кучмі, Ющенку, Януковичу — і продовжується при «рішучому реформаторі» Порошенкові.

Для «Батьківщини» параметр «перемоги» — кількість депутатів, обраних від партійної організації. Шахрування в цьому параметрі теж присутнє. Більшість виборів до ОТГ проходили в сільській місцевості, де депутати висуваються за мажоритарною системою і більшості потенційних кандидатів немає потреби балотуватись від партії — тож вони зазвичай обираються як самовисуванці. Знаючи цю ситуацію, Юліна команда вимагає від своїх регіональних організацій навіть на найменших сільських виборах повністю закривати округи кандидатами, висунутими партією «Батьківщина». Цей підхід робить «число» депутатів достатнім, щоби заявити про перемогу на всій кампанії по виборах до ОТГ.

Поточна ситуація у країні зробила місцеву кампанію важливою іще з однієї причини: протести громадян, які почалися 17 жовтня в Києві, можуть повністю змінити порядок денний та чинну політичну конфігурацію. І Блок Петра Порошенка, і «Батьківщина» не зацікавлені в розгортанні протесту, оскільки основний суспільний драйвер Михайло Саакашвілі має всі шанси стати третьою альтернативою у млявому політичному процесі України. Тому вибори до ОТГ, в яких сила Саакашвілі не приймала участь через ставку на акції протесту, були критично важливими і для «Солідарності», яка мало задекларувати «сильні як ніколи позиції Президента і його команди» — і для «Батьківщини», яка мала озвучити тезу про те, що «є лише одна політична сила, здатна вигравати у «бариг»». Зрозуміло, що ці реляції є маніпулятивними, але така наша політична система: піар і позиціонування важливіші за сам процес.

Буковинський контекст виборів до ОТГ теж має два прихованих мотиви. Перший мотив — можливість для місцевих еліт не керуватись призначеними з Києва політично-квотованими ідіотами. Для новостворених ОТГ і їх потенційних керівників не так важливі якісь бюджетні преференції, як змога не бути на 100% залежними від місцевих адміністрацій. Новообрані керівники буковинських ОТГ — люди прогнозовані, вони представники районних еліт, яким для результату достатньо, аби просто не вставляли палки в колеса представники державних адміністрацій. Утворення Мамаївської та Кіцманської ОТГ — це відвертий плювок в обличчя губернатора Олександра Фищука і фактичний провал його неадекватної роботи (втілення принципу «Один район — одна громада»). Його основний конкурент на 202 окрузі Іван Рибак «Дєдушку» переграв.

Дозволю собі розвинути думку. Найбільш мотивованим політиком на виборах до буковинських ОТГ був нардеп Іван Рибак. Саме він був лобістом створення декількох громад у базовому для своїх опонентів Олександра Фищука та Андрія Маковея Кіцманському районі. Зовсім недавно Іван Петрович став головою «Солідарності» в Чернівецькій області — і перед ним одразу ж постав перший екзамен. Незважаючи на свою роль «капітана Титаніка», він намагається викрутити руль буковинського осередку від айсберга невідворотного краху — зберігаючи добру міну при поганій грі.

Принципову перемогу в Кіцмані для свого ставленика і колеги Сергія Булеги та серйозний виграш по списках до Кіцманської ради ОТГ він може записати собі в актив. Цей результат є очевидною заявкою на губернаторство в області: Рибак довів умовним «київським дядям», що, на відміну від атрофованого «Дєдушки», може досягати необхідного результату будь-якими методами. В найгіршому розумінні Іван Петрович є продовжувачем справи «регіоналів», які здобували перемогу за будь-яку ціну.

Між тим, депутат Іван Рибак показав, що період повної домінації Максима Бурбака в регіоні наближається до кінця. Часу для «дерибану» області залишається все менше, а бажаючих очолити цей процес стає дедалі більше. Буковину очікує черговий виток протистояння між президентськими і «фронтовиками» — і, на відміну від Куліша, задню передачу Рибак у боротьбі не включить.

Михайло Шморгун — спеціально для БЦ

В оформленні використано фото-знімок Ігоря Константинюка

________________________________________

Дивитись більше:

________________________________________

Читати більше:

Михайло Шморгун | Політична рокіровка: чому Продану не варто ставати секретарем?