1. Втрачені можливості

У патовій ситуації, що склалась у Чернівецькій міській раді після місцевих виборів 2015 р., у найзагрозливій позиції перебуває сам мер Олексій Каспрук. З огляду на те, що вибори депутатського корпусу завершились раніше за вибори міського голови, в Олексія Павловича і його радників було достатньо часу, аби визначити головні виклики і намітити правильні виходи із політичної кризи, з якої Чернівці не виходять уже більше п’яти років. Однак цього не було зроблено – радше навпаки: мерська команда допустилась усіх можливих помилок, які тільки загострюють конфлікт і ставлять під питання не лише мирне політичне співіснування, але й саму каденцію чинного міського голови. Нижче реконструюємо алгоритм дій Олексія Каспрука, що прораховувався в експертному середовищі – проте так і залишився на стадії гіпотези.

Найперше міському голові не слід було провокувати конфлікт із партією «Рідне місто» в перший же день після виборів депутатів Чернівецької міської ради – відклавши з’ясування стосунків щонайменше до моменту обрання секретаря і членів виконавчого комітету. Не маючи власної фракції, для Олексія Каспрука було правильніше маневрувати, надіславши сигнали про співпрацю старим опонентам – та не затівати війну, належно до неї не приготувавшись. Натомість нині і «Рідне місто», і Олексій Каспрук однаково дратують міську раду своєю затятістю та конфліктами, на що вже звертали увагу в заявах спікери Об’єднання «Самопоміч» та Блоку Петра Порошенка «Солідарність». У свою чергу, це не лише дестабілізує, а часом і паралізує міську раду – але й робить дедалі менш прогнозованою роботу окремів фракцій та депутатів, у чому однаково не зацікавлені обидва ворогуючі табори.

Після остаточної перемоги на виборах міського голови Олексій Каспрук мав за правильне, констатувавши перемогу «Рідного міста» та високу підтримку свого головного опонента, висунути на посаду секретаря Чернівецької міської ради Віталія Михайлішина – з тим, аби провалити її під час голосування. Адже головну загрозу для Олексія Павловича нині становить не Віталій Михайлович, а Василь Сафронович Продан, який, на відміну від інших депутатів «Рідного міста», має не лише вагу та амбіції, але й відносно невисокий антирейтинг. Нейтралізувати його фігуру і взагалі красиво позбавити «Рідне місто» черги на посаду секретаря було можливо і необхідно, висунувши – та підкріпивши це кулуарними домовленостями – такого представника фракції, за якого з іміджевих або ідейних причин більшість депутатського корпусу проголосувати би не змогла.

Віталій Михайлішин секретарем уже працював, був першим номером у списку та рейтинговим кандидатом на посаду мера – відтак у фракції «Рідного міста» його кандидатуру без скандалу переграти би не вдалось. На роль жертви Віталій Михайлович підходив найкраще – перед голосуванням йому, як і Володимиру Сєхову, згадали би все, що було і чого не було, а обурена громадськість у сесійній залі «проконтролювала» би невизначених депутатів, дотиснувши їх морально. Від Олексія Каспрука критики, похвали або захисту кандидата навіть би не вимагалось: Віталія Михайлішина належало, зберігаючи показовий нейтралітет, «топити» руками лояльних ЗМІ, «прогресивної громадськості», промовляючи з чужих уст мовою неспростовного компромату. Як наслідок, із великою вірогідністю під час сесії більшість депутатів nolens volens проголосувала би «проти». Віталій Михайлішин програв би вдруге, «Рідне місто» втратило свою чергу і підкріпило імідж «ізольованої» фракції, над яким наполегливо працює команда Олексія Каспрука.

Навіть прийнявши на себе частину негативу за висування Віталія Михайлішина (але повернувши ці ризики на свою користь: «демократичність», «рівна співпраця», «спільні зусилля», «вибір чернівчан»), Олексій Каспрук урешті вийшов би переможцем, кулуарно проваливши «Рідне місто» і не дозволивши затягувати процес – адже час як ніщо інше нині працює проти Олексія Павловича, лише наближаючи «годину Ч». Це розв’язало би мерові руки: від імені депутатів другою на посаду, заручившись підтримкою «Народного контролю» і «Солідарності», виступила би Наталія Якимчук – або Василь Максимюк, який для Олексія Павловича, всупереч особистим образам, є фігурою зручнішою, аніж будь-який прямий висуванець «Рідного міста». За найгіршого сценарію аж тут міський голова, заручившись голосами «фронтовиків» у фракції «Солідарності», міг би проявити непоступливість і вперше заявити про чиєсь принципове «несприйняття» – як наслідок, і посунути Василя Максимюка, і продемонструвати свою політичну вагу. Грамотне проведення описаної комбінації дозволило би уникнути політичної кризи і врешті влаштувало би всіх учасників процесу – окрім «Рідного міста», «ізолювавши» його без зайвої риторики.

2. Відкриті перспективи

Однак сьогодні міський голова перебуває в ситуації, коли його руки зв’язуються дедалі міцнішим вузлом – і спроби його однопартійців шляхом публічних скандалів дестабілізувати недружній табір можуть дати протилежний ефект. Публікація з легкої руки Миколи Салагора та Юрія Скорейка інформації про можливе подвійне громадянство заступника Івана Мунтяна по партійній лінії Альони Гливко, покликана на дискредитацію «Батьківщини» не лише в обласній, але й міській радах – призведе лише до того, що фракція «Батьківщини» буде змушена відмовитись від висування своєї кандидатури на пост секретаря. І цим лише зіграє на руку опонентам Олексія Павловича, після однозначної відмови «Самопомочі» остаточно передавши це право фракції «Рідного міста» з усіма відповідними наслідками.

Пряма загроза втрати посади міського голови примушує Олексія Каспрука вдаватись до нетривіальних рішень. У разі обрання секретарем Василя Продана або іншого представника «Рідного міста», перед мером відкривається лише дві перспективи: наражаючись на тиск однопартійців, співпрацювати з опонентами – або, наражаючись на «місцевий імпічмент», беззбройно їм протистояти. Однак ця ситуація залишає Олексію Павловичу певне вікно можливостей, яким він, судячи з усього, таки скористається. З огляду на катастрофічне падіння рейтингу «Народного фронту» та кризу парламентської коаліції саме нині Олексій Каспрук отримує змогу м’яко вийти з «політичної тіні» Миколи Федорука і братів Бурбаків – скориставшись як приводом і власною відставкою, і можливими перевиборами на всіх рівнях.

Це належало зробити дещо раніше – декларуючи себе як позапартійного кандидата у 2015 р., надалі не повертатись у партію після перемоги, не залишаючи місця для спекуляцій антирейтингом Арсенія Яценюка та ін. неоднозначних політиків. Проте цей крок непізно зробити не лише в разі перемоги, але й у разі відставки – з «нульовим балансом» ступивши у самостійне політичне плавання. Вже зараз у Чернівцях намічається особливий формат співпраці між Олексієм Каспруком та формально опозиційною до Уряду партією «Народний контроль» – і цей політичний союз може стати довгостроковим. Перспектива висування на наступних виборах від «Народного контролю», який до тієї пори може стати кістяком «Антикорупційної платформи», а з тим і роль мера-реформатора, очільника «молодої команди професіоналів» – далеко не така примарна, як може здатись на перший погляд.

Так чи інакше, внутрішній coup d’état, з огляду на поданий Олексієм Каспруком список кандидатів до виконавчного комітету, вірогідний уже сьогодні. Мер вводить до влади і на посаду заступника міського голови людей з «Народного контролю», демонструючи себе реформатором та заручаючись підтримкою команди, на відсутність якої раніше скаржився неодноразово. Оновлення облич, зрештою, крок далеко не романтичний, адже також є поділом відповідальності за реформи, які місту нині необхідні найбільше. Заручитись підтримкою «Народного контролю» під наступні вибори Олексію Каспруку дозволить і загальне послаблення позицій «Народного фронту», і вірогідна відставка – а доки вона не відбулась, з мінімальними для себе втратами розірвати зв’язки з «фронтовиками» дає змогу і відсутність їхньої фракції в міській раді. Слабке місце – відсутність власної фракції – може стати перевагою Олексія Каспрука, коли стане питання про «політичне розлучення». У свою чергу, це зручна нагода позбутись шлейфу друзів-«регіоналів», відправивши їх на другорядні посади – так як критичної залежності від них після приєднання до команди «реформаторів» міський голова більше не відчуватиме.

Попри публічну перепалку з Анатолієм Чесановим, міський голова зробив грамотний крок, під вивіскою «волонтерів» та «громадських активістів» запропонувавши до складу виконкому кандидатури від представлених у міській раді партій – але припустився помилки, обійшовши «Рідне місто». Нині будь-який вірогідний перекос на користь «Рідного міста», як і непропорційне продавлювання мером лояльних до себе людей Партії регіонів, «Народного контролю» і «Народного фронту» дратує інші фракції – і це незадоволення належить правильно «гасити», беручи абсолютно кожну партію «на гачок».

Продовжуючи тактику нейтралізації «Рідного міста», Олексій Павлович міг би запропонувати Віталію Михайлішину посаду у виконавчій владі – на найпроблемнішій ділянці. І таким чином поставити його перед важким вибором: відмовитись і довести свою безвідповідальність – або прийняти пропозицію і як політик «згоріти» на безперспективній посаді десь у департаменті ЖКГ. Беручи до уваги масштабні проблеми в комунальному секторі, Олексій Каспрук, замість нагнітання загрозливого для нього конфлікту в сесійній залі, міг би «благородно» поділитись тягарем неуникних поразок із опозицією – найперше в аеропорту, на «Чернівцітеплокомуненерго» та «Чернівціводоканалі». Провалити роботу руками опонентів, переклавши відповідальність за справи в місті іншим гравцям – та одночасно інкорпорувати опозицію і пов’язати її номінальною участю у владі. Задушити в обіймах, не давши «оцінити красу гри».

Святослав Вишинський — спеціально для БЦ

В оформленні використано фото-знімок Альони Чорної

________________________________________

Читати більше:

Святослав Вишинський | Політична партія БДФЕУ: прогноз конфлікту