Сходив у медіа-центр «Belle Vue» (який започаткував Сергій Осачук, за що його нудно сварили у пресі багато разів). У неділю, о 10-ій тут була зустріч: Володимир і Віталій Клички приїхали підтримати кандидата в депутати Оксану Продан.
Брати були чарівні. Про них писали тут і багато де. І у мене виникає відчуття, що навряд чи щось додам, окрім того, що Клички випромінювали столичну легкість. Внутрішніх вирячених очей нема. А це у провінції подекуди дивом виглядає. Бо тут вирячені очі — політичний капітал. Але не всюди так є... підтвердили зайвий раз брати Клички.
Загалом Оксана Продан проводить масштабну, енергійну, надзвичайно креативну виборчу кампанію. Такими взагалі і мають бути виборчі кампанії. Із великою кількістю неординарних подій, внутрішньою логікою, чітким стрижнем і ще кількома важливими складовими. По-перше, такі кампанії діють, впливають, дають результат. Причому не все впирається у гроші (як одразу заперечать), і не все у зв’язки і знаменитих друзів — кампанії можуть бути й малобюджетними, іншими, навіть андеграундними. Але все впирається в елементарну цікавість до життя, людей, вигадливість — вміння придумати захід, використати можливість.
Тому мене дивує, коли деякі наші кандидати раптом починають волати: ось ми такі хороші, а за нас не проголосували! Так ви навіть кампанії не проводили! Своєї. Виборчої. Кампанії. А те, що чомусь називаєте «кампанією» — безглузде тиняння. Зробили кілька вільних рухів і за вас проголосують? Ага... Взагалі у своїх діях, промовах варто користуватися інтелектом, як це робить, наприклад, Оксана Продан. І він у неї відточений.
Віталій і Володимир — цікаві люди, кумири, гладіатори, особистості, які хочуть розвиватися (молодший читає лекції у Гарварді) і так далі, але я сидів і думав: а які виклики стають перед мажоритарником з Чернівців? Про них чомусь ніхто не озвучує ані такого питання, ані відповіді. Місто потрохи сповзає вниз, відчувається певний застій, дуже відчутна провінціалізація, відтік інтелекту. Чернівці потребують не мільйонних подачок, а мільярдних інвестицій, масштабних проектів, які б забезпечили можливість їм заробляти, розвиватися.
За майже два століття історії міста в Чернівцях завжди втілювалися потужні проекти. Навіть радянська влада в якийсь момент розвернула тут шалене будівництво, мікрорайони і масштабні електронні виробництва — все це було збудовано за... 15 років. Двадцять років Румунії, з яких десять приходили в себе після Першої Світової війни, залишили помітний слід в інфраструктурі міста.
І ми дотягнули так-сяк до моменту, коли без потужного поштовху місто почне занепадати. Стане нецікавим. Якщо не спрямувати сюди якісь транспортні потоки, не сформувати нарешті дієвий туристичний кластер за сучасними стандартами, якщо не підтримати якесь інтелектуальне виробництво, не привабити потужних інвесторів, спеціалістів, особистостей, які б тут щось започаткували. Якщо цього не зробити, з більшим відкриттям Євросоюзу люди просто вивітряться. На заробітки в Сучаву будуть їздити, у кращому випадку.
Тому Чернівцям потрібний депутат-мажоритарник, який принаймні усвідомлює масштабність таких завдань. Хто б це міг бути? Продан? Федорук? Лис? Михайлішин? Це неофіційна четвірка лідерів сьогодні. Є ще півтора тижні поміркувати. Обирати нам, шановні чернівчани. Але ми маємо цього вимагати від нашого депутата. Крім того, було би непогано, щоб наш депутат-мажоритарник не зникав з медійного поля на роки (а це трапляється з деякими), а відігравав роль у суспільному житті Чернівців.
Хтось може сказати: треба просто щоб у домі настав порядок, припинилися чвари — і все піде само собою. Я не виключаю такого варіанту і такої правоти. Питання: скільки цього чекати? Припинення чвар. Демократичний процес побудований на чварах, на жаль. Вони не випадкові. А масштабність місту необхідна вже сьогодні. Без неї нас чекає почесне звання: найчарівніша... глушина.
Сергій Воронцов — спеціально для БЦ
В оформленні використано фото-знімок Ігоря Константинюка
________________________________________
Дивитись більше:
________________________________________
Читати більше:
Сергій Воронцов | Зе-кандидат. Про хрестики, труси і «слуг народу»