Нещодавнє «перезавантаження» Кабінету Міністрів України та пов’язані з ним рокіровки в парламенті можуть мати наслідком реконфігурацію влади та активізацію політичної боротьби на місцевому рівні. Йдеться як про цілком імовірні нові призначення у виконавчій гілці, так і про зміни балансу сил в органах місцевого самоврядування різних рівнів. Не виключене і загострення політичних протиріч з огляду на те, що формування нового уряду не зняло остаточно з порядку денного питання про дострокові парламентські вибори, а лише відтермінувало його. Нижче ми спробуємо показати, яким чином владні пертурбації в центрі можуть вплинути на розподіл (перерозподіл) владних ресурсів на місцях, зокрема в Чернівцях та в Чернівецькій області.

Уряд меншості та старе добре «тушкування»

У цьому контексті насамперед необхідно проаналізувати, які зміни відбулися на центральному рівні влади. Зокрема, після тривалих перемовин врешті все-таки вдалося сформувати новий Кабмін на чолі з колишнім спікером Верховної Ради України, представником президентської політичної сили Володимиром Гройсманом. При цьому персональний склад і партійна конфігурація уряду, порівняно з Кабміном Арсенія Яценюка, суттєво змінилися. По суті, в ньому зберегли свої посади лише 8 осіб. Також свого роду «підвищення» до рівня віце-прем’єра отримав екс-міністр соціальної політики Павло Розенко та повернувся на вже займану раніше посаду міністра культури Євген Нищук. Решта міністрів – це нові люди в уряді, при чому частина з них взагалі вперше обійняли високі посади у виконавчій владі. З точки зору партійності, уряд фактично був утворений із предстаників БПП «Солідарність», «Народного фронту» та позапартійних міністрів, в той час як колишні партнери по коаліції ВО «Батькіщина», Об’єднання «Самопоміч» та Радикальна партія Олега Ляшка задекларували свою опозиційність до нього.

Що ж стосується груп впливу в Уряді Гройсмана, то українські політичні оглядачі й аналітики в цьому сенсі цілком справедливо виділяють чотири таких угруповання. Звичайно, по персональному складу груп можна в окремих аспектах дискутувати, але загалом урядова конфігурація виглядає приблизно таким чином:



На перший погляд може здатися, що новий уряд сформований на двопартійній основі. Однак насправді в ньому враховані інтереси низки фінансово-промислових груп (і не лише пов’язаних із Президентом), внаслідок чого деякі вітчизняні політики вже встигли охрестити його «урядом олігархічної змови» (до слова, цю позицію поділяють і чимало експертів). На нашу ж думку, в цьому контексті більш підходящим є термін «олігархічний компроміс», на якому базується не лише формування цього уряду, але й попереднього Кабміну Яценюка, так само як і на компромісах між олігархічними угрупованнями нині тримається функціонування всієї української політичної системи. Водночас, враховуючи загальну кількість міністрів в Уряді Гройсмана, які так чи інакше пов’язані з «Солідарністю», а також той факт, що і Президент, і сам новоспечений прем’єр представляють цю політичну силу, вся повнота політичної відповідальності за подальшу діяльність виконавчої гілки влади лягає саме на Петра Порошенка.

Тезу про олігархічний компроміс підтверджує і процедура формування уряду, зокрема в частині голосування в парламенті. Насамперед привертає увагу той факт, що призначенню нового прем’єра передувало розширення фракції БПП «Солідарність» за рахунок позафракційних депутатів, тобто, по суті, через уже звичний для української політики механізм «тушкування». І хоча в цьому випадку депутати, що доєдналися до фракції, цілком справедливо виправдовують свої дії благими намірами порятунку коаліції та недопущення розпуску парламенту, тим не менш, це зовсім не змінює змісту механізму їх входження до політичної сили, від якої вони не балотувалися. То ж загалом «тушкування» залишається «тушкуванням» незалежно від того, які цілі воно переслідує. Саме у такий спосіб до фракції «Солідарність» увійшли два колишніх «свободівці» Юрій Бублик та Сергій Рудик, позафракційний самовисуванець Сергій Міщенко, а також обрані від «Самопомочі», однак виключені з неї за голосування за зміни до Конституції в частині децентралізації, Андрій Немировський, Павло Кишкар та Віктор Кривенко.

Заявдяки цим трансферам у фракції «Солідарність» опинилося 145 депутатів, що разом із 81 депутатом «Народного фронту» дозволяло цим двом політичним силам отримати мінімальну перевагу в 226 голосів. Проте, з іншого боку, декілька депутатів «Солідарності» із так званої групи «єврооптимістів» заявили про відмову вступати в таку нову коаліцію. В умовах, коли вихід навіть одного депутата з коаліції означає її зникнення, керівництву БПП довелося йти на доволі специфічний маневр, заявивши, що створювати нову коаліцію просто не потрібно, адже є стара, під якою, після проаналізованого вище «тушкування», є достатня кількість підписів.

Саме ж голосування за призначення Володимира Гройсмана прем’єр-міністром показало всю складність ситуації, в якій опинилася президентська команда, і водночас підтвердило наявність домовленостей з певними фінансово-промисловими групами щодо такої урядової конфігурації. Із 257 голосів «за» так звана коаліція «БПП + НФ» спромоглася дати лише 206. У фракції БПП «Солідарність» Гройсмана підтримав 131 депутат, в той час як 4 депутати – Мустафа Найєм, Сергій Лещенко, Світлана Заліщук та Наталія Новак – проголосували «проти», 3 – Андрій Антонищак, Владислав Голуб і Юрій Македон – утрималися; не голосувала Оксана Продан, 6 депутатів були відсутні на засіданні.

Відповідно, у фракції «Народний фронт» за Гройсмана проголосували 75 депутатів, 2 – Віктор Романюк і Наталія Кацер-Бучковська – утрималися, 1 – Костянтин Матейченко – не проголосував, 3 депутати були відсутні. Ще 51 голос разом дали позафракційні депутати (11 голосів), 1 представник РПЛ, а також депутатські групи «Відродження» (одноголосно 23 голоси), вплив на яку має Ігор Коломойський, та «Воля народу» (16 голосів без трьох депутатів групи) – не проголосували Сергій Мельничук та Іван Фурсін, а Володимир Литвин був відсутній.

У такий спосіб Україна отримала новий Кабінет Міністрів України, перед яким, своєю чергою, нині стоять вкрай непрості завдання. Основна його проблема полягає в тому, що це – уряд меншості, який не має стійкої підтримки в парламенті, і як наслідок, стикається з необхідністю  постійно йти на компроміси з тими чи іншими групами впливу. І це в умовах гострої  потреби у проведенні бодай якихось помітних реформ, ефективність яких – це питання політичного виживання. Більш того, сформована у парламенті «недобільшість», по суті, спонукає обидві політичні партії, що її утворили, до пошуку компромісів та утримання від політичної конфронтації між собою, попри наявність багатьох протиріч. З іншого боку, саме така конфігурація уряду суттєво посилила вплив Петра Порошенка на всю виконавчу гілку влади, проте водночас наклала на нього додаткові зобов’язання, адже тепер перекладати відповідальність за проколи в державні політиці просто немає на кого.      

Чи можливі владні пертурбації у Чернівцях?

«Перезавантаження» центральної влади в Україні неодмінно відобразиться і на регіональному та місцевому рівнях управління. Зокрема, в цьому контексті цілком імовірною є зміна багатьох керівників обласних та районних державних адміністрацій і, як наслідок, можливий перегляд попередніх політичних домовленостей та альянсів у місцевих радах. Власне, цей процес уже розпочався, і перші кадрові перестановки вже відбулися. Додатковим фактором може стати набуття чинності з 1 травня 2016 року Законом України «Про державну службу», який прямо забороняє суміщати посади голів ОДА й РДА з депутатством у місцевих радах, щоправда, поки достеменно не відомо, чи поширюватиметься цей закон на чинних сумісників.

Водночас імовірні владні пертурбації на місцях насамперед залежитимуть від тих домовленостей, які досягнуті між БПП, «Народним фронтом» та деякими іншими політичними гравцями на центральному рівні, а також від того, як розвиватимуться відносини нинішніх «партій влади» з колишніми партнерами по коаліції, що нині опозиційні до уряду: «Батьківщиною», «Самопоміччю», «радикалами». Так, у контексті відносин між проурядовими партіями можна визначити декілька сценаріїв розвитку подій у Чернівцях та Чернівецькій області:

Сценарій 1. Status quo. Згідно з цим цілком імовірним сценарієм між БПП «Солідарність» і «Народним фронтом» може бути укладено домовленість про збереження існуючого балансу сил між ними у Чернівецькій області, зокрема у виконавчій владі. У такому випадку на посаді голови ОДА залишається представник «Народного фронту» (той самий Олександр Фищук), а його першим заступником – представник «Солідарності» (як, наприклад, чинний заступник Володимир Куліш). Відповідно, така домовленість здатна на певний час законсервувати існуючу владну конфігурацію в регіоні, в тому числі в обласній раді, так само як і розклад сил у раді міській.

Сценарій 2. Посилення позицій «Солідарності». Не слід виключати і варіанту, що новим головою обласної державної адміністрації може бути призначений представник «Солідарності» – той самий Куліш чи хтось інший. Такий розвиток подій здатен запустити процес перерозподілу влади в краї на користь президентської партії, що в підсумку призведе до послаблення позицій «фронтовиків». Проте імовірність такого сценарію все-таки нижча, ніж попереднього, через те, що Арсеній Яценюк навряд чи би так легко відмовився від «рідного» регіону; швидше навпаки, збереження позицій «Народного фронту» на Буковині стало однією з умов його відставки з поста прем’єр-міністра.

Відтак найбільш імовірним ваглядає сценарій 3 – посилення позицій «Народного фронту» внаслідок політичних домовленостей щодо підтримки Уряду Гройсмана. Власне, перші сигнали на користь саме такого сценарію вже можна спостерігати. По-перше, це звільнення заступника голови Чернівецької ОДА – керівника апарату Руслана Сенчука та призначення на цю посаду «фронтовика» Олега Стецевича. По-друге, це призначення іншим заступником голови облдержадміністрації Ігоря Богатирця (замість Віталія Усика) – маловідомої широкому загалу людини, однак ніби доволі близької до голови ОДА Олександра Фищука. Зазначені перестановки дають підстави припустити, що в рамках домовленостей між БПП і «Народним фронтом» Чернівецька область в кадрових питаннях «віддана на відкуп команді Яценюка». У цих умовах не виключена і відставка першого заступника та очільника обласної «Солідарності» Володимира Куліша, хоча з іншого боку, за цими же домовленостями, він може бути залишений на посту задля підтримки нового балансу сил.

Якщо події й надалі розвиватимуться за цим сценарієм, то найближчим часом ми можемо стати свідками загострення політичного протистояння в Чернівцях та області. По-перше, можуть мати місце спроби переломити ситуацію в Чернівецькій міській раді на користь міського голови Олексія Каспрука, зокрема в частині призначення секретаря міської ради та допризначення членів виконкому; так само як і опоненти міського голови теж можуть активізуватися. По-друге, можуть також бути спроби переформатування більшості в Чернівецькій обласній раді та усунення з посади її голови – «батьківщинівця» Івана Мунтяна, з яким в чинного голови ОДА та загалом у «Народного фронту» неприхований конфлікт.

Крім того, варто враховувати, що на чернівецькі політичні розклади нині будуть чинити вплив і відносини, які складатимуться між проурядовими БПП «Солідарність» і «Народним фронтом» з одного боку, та їх колишніми партнерами по коаліції – «Батьківщиною», «Самопоміччю» та Радикальною партією Олега Ляшка, з іншого боку. Тут насамперед необхідно наголосити, що відносини між цими партіями на центральному рівні, швидше за все, розвиватимуться за конфронтаційною моделлю. Основна причина – збереження високої імовірності дострокових парламентських виборів. У «Батьківщини» і РПЛ рейтинги нині зростають, тож для закріплення цієї тенденції їм необхідне виразне конфліктне позиціонування в системі координат «влада – опозиція». У «Самопомочі» з рейтингом ситуація складніша, однак її покращенню якраз і здатне сприяти позиціонування цієї партії як опозиційної до влади. Тобто, політична кон’юнктура сама підштохуватиме ці політичні сили до конфронтацїї з БПП та «Народним фронтом». Своєю чергою, на Буковині ця ситуація може породити достатньо серйозний конфлікт між облдержадімністрацією та обласною радою, а також сприяти остаточному оформленню в міській раді більшості, опозиційної до чинного міського голови Олексія Каспрука.

Врешті, з огляду на збереження високої імовірності дострокових парламентських виборів, слід очікувати й активізації політичної боротьби в Чернівцях між потенційними претендентами на 201 чернівецький виборчий округ. Перспектива зміни виборчої системи на пропорційну вкрай примарна, тож, швидше за все, вони пройдуть за нинішніми правилами. Однак у цьому контексті основні політичні гравці стикаються з проблемою відсутності в них кандидатів, що потенційно здатні перемогти на окрузі. Та сама «Солідарність» наразі не має сильного кандидата, якого могла би висунути в нардепи від міста. «Народний фронт» поки володіє ресурсом Миколи Федорука, однак через фактичну відсутність активної роботи на окрузі в нього теж можуть виникнути чималі проблеми з підтримкою.

У партії «Батьківщина» на останніх місцевих виборах про себе доволі голосно заявив керівник міської парторганізації Олександр Пуршага, однак нині він очолює управління капітального будівництва ОДА, тому проводити кампанію як повноцінний опозиціонер не зможе. Відтак єдиним можливим яскравим способом його входження у парламентську виборчу гонку є гучна відставка із займаної посади, тож конфлікт в цьому сенсі теж неминучий. Дрібніші партії, як-то Радикальна партія Олега Ляшка, «Самопоміч», «Народний контроль», «Свобода» та інші, теж поки не можуть похвалитися наявністю потенційних переможців виборів у Чернівцях. Значною мірою це стосується і локального політичного проекту «Рідне місто», один із лідерів якого – Віталій Михайлішин – хоч і продемонстрував непоганий потенціал на місцевих виборах, проте водночас довів, що цього потенціалу явно недостатньо для перемоги на виборах парламентських.

Таким чином, ситуація, яка склалася на чернівецькому політичному ринку, вимагає від партій виведення на авансцену нових публічних політиків, що, своєю чергою, може підштовхувати їх до конфліктів, скандалів, гучних заяв і викриттів та загалом конфронтаційної моделі взаємодії, тобто, всього того, що сприятиме більш виразному позиціонуванню їх потенційних кандидатів. Хоча, з іншого боку, фактор «містечковості» буковинської політики теж не варто відкидати, адже, як неоднаразово доводила політична практика, місцевий політикум часом демонструє дивовижну здатність до несподіваних і водночас абсолютно прагматичних альянсів і домовленостей.

Олексій Колесников — спеціально для БЦ

В оформленні використано фото-знімок Олександра Косарєва

________________________________________

Читати більше:

Олексій Колесников | Блиск і злиденність обласної ради. Розклад сил і нова конфігурація