Влада для своїх

Будь-кого, хто знайомиться з історією радянських Чернівців, вражає те, що прізвища, які мерехтять на тих пожовклих шпальтах комуністичних газет, абсолютно збігаються з теперішніми прізвищами політиків, таких собі вчителів життя, які досі ведуть нас у «світле майбутнє». Надія теперішньої революції, а тоді провідний комуністичний ідеолог із столичними амбіціями Ярослав Курко навчає марксизму, Аліна Круглецька з позиції секретаря обкому ЛКСМУ віщає, чому треба слухати партію, Павло Каспрук з позицій заввідділом агітації і пропаганди райкому партії (пізніше другого секретаря міськкому) звітує про те, що щасливі обличчя на Першотравень забезпечені, Микола Федорук (очолював обком ЛКСМУ) роздає комсомольскі путівки простакам на будівництво газопроводу «Уренгой–Ужгород» і вони стоять стурбовані, натхненні і щасливі. І вдячні. Приблизно, як теперішні заробітчани перед автобусом, який відвозить їх в Італію із країни, де навіть не можна заробити на хліб. Історики Яценюки і навіть відносно молодий Паскар наводять сяючий глянець на це все. І так далі, і тому подібне. Є щось моторошне в цьому.



Кажуть, один випадок – випадковість, два – тенденція, три – закономірність. По-іншому може думати тільки той, хто думати не звик. Як виник цей дивний колообіг прізвищ? Як це сталося?

Початок дев’яностих, це був дивний час, коли кожен отримував те, на чому сидів. Директори заводів шляхом нехитрих маніпуляцій отримували цілі заводи, директори магазинів – свої магазини, редактори – свої газети. Зрозуміло, ця ж закономірність стосувалася і приватизації влади. Напередодні виборів 1994 року навіть в радах, не кажучи вже про різноманітні виконавчі органи, сиділо більше 80% колишньої комуністичної номенклатури. І вони боялися. Їм потрібен був СВІЙ...

Мережа влади у жасі перед незрозумілими і чужими націонал-демократами віддавалася у руки запросто так. Лише б якось заякоритися на місцях. Як наслідок: у місті переміг функціонер Федорук, втримав свої позиції і був призначений представником Президента в області функціонер Іван Гнатишин, майже в усіх районах – перемогли місцеві компартійні функціонери, які вже до того стали власниками великих ресурсів і капіталів. Це й стало закінченням невизначеності і початком правління такого оксюморону, як комуністична буржуазія. Таким чином компартійна влада стабілізувала себе. І здійснила свою головну приватизацію, приватизацію влади. Заради якої все і розпочиналося. Скринька захлопнулася, і відтоді туди почали пускати тільки по запрошеннях. Своїх – або тих, хто сподобався. Але своїм все ж надавали перевагу.

Навіть проста плинність кадрів за двадцять-то років мала б вимити прізвища лідерів радянських часів. Аж ні. Ми бачимо їх тотожність. Навіть коли відходять батьки, приходять діти. Це міцне таємниче коло давніх знайомих. Вони ловлять нові тренди, вони знають, що треба вести у світле майбутнє, вони в курсі із чим не треба сперечатися і як поводитися із конкурентами (ворогами). І ще – вони звичні. Цю роботу знають з дитинства.

Ключовий 1994 рік

Фактично приватизація міської влади багаторічними її власниками – партфункціонерами, відбулася у 1994 році. Тоді напередодні виборів газета «Молодий буковинець» писала, що у Федорука «немає жодних заслуг перед містом, окрім обкомівського минулого». І, мовляв, незрозуміло, чому за нього мають голосувати. Тобто, слона-то вони і не примітили. Тому що якраз обкомівське минуле, про яке вони так зневажливо відгукнулися, було відчутною перевагою над Віктором Павлюком. Тому що було майже єдиною гарантією для всієї мережі номенклатурної влади у Чернівцях.

«Молодий буковинець» писав, що Федорук «будує свою виборчу кампанію на тому, що він «продовжувач справи Каспрука»», і спирається електорально на ради ветеранів та директорат (ті, з ким Павлюк не дуже й спілкувався). Двадцять років минуло. А у нас працюють все ті ж тези! І ради ветеранів все «рулять»... як і за федоруківських, так і брєжнєвських часів, коли й стали головними громадськими організаціями. Зрозуміло, що їх вплив падає суто кількісно. Зараз їх спробують замінити іншими громадськими організаціями – що намагається робити теперішній мер Олексій Каспрук. Хоча, насправді, це суто федоруківский хід політичної думки.

Газета «Чернівці», на той момент осяяна націонал-демократичними ідеалами, писала у закликах проти Федорука, що у Чернівцях до влади хоче прийти комуністична «мафіозно-корупційна група, мета якої – скупити все місто». І вся міська громадськість має стати на захист і так далі, і тому подібне.

Газета «Час» писала, що у виборчій кампанії задіяні колишні компартійні гроші. Зокрема, йшлося про Євгена Дмитрієва, який нібито зробив ставку у тих виборах на Федорука, тому що у 90-му році Федорук за допомогою виконкомівської печатки допомагав виводити гроші партії закордон (справді, тоді на Буковині було створено багато міжнародних підприємств за участі Компартії і ця гіпотеза, щонайменше, вірогідна). Крім цього у публікації було повно якихось жовтих подробиць, що власне загубило її. Оскільки Федорук добився спростування вже у наступному числі газети. Газета «Буковина», яка фактично залишилася газетою влади, і «Буковинське віче» відчутно підтримували Федорука, як і Соціалістична партія, і ті ж таки ради ветеранів.

За результатом виборів у першому турі Федорук програв Віктору Павлюку (тодішньому мерові) близько 7% голосів і взагалі ледь пройшов у другий тур, оскільки третя кандидатура набрала лише на 500 голосів менше. Але у другому турі Федорук випередив Павлюка на тисячу з невеличким голосів, що й стало вирішальним на 17 років вперед.



Владний апарат, повторимося, хоч і негласно, але був на боці Федорука. Але медійний – переважно на боці Павлюка. І це дало Віктору Павлюку майже половину голосів виборців. Федорук добре запам’ятав цей урок і з перших тижнів приходу на посаду почав активно працювати із медіа. Щодо тих журналістів, хто його активно критикували – Федорук згодом одарував їх преференціями, квартирами і газетами. Причому був певний взаємозв’язок: чим більше критикували, тим більше отримали.

Все це стабілізувало політикум на довгі роки, допоки йшла роздача міста. І поки було що роздавати. Усі сумнівні моменти: як-то зсув, який знищив вулицю Одеську, падіння будинку на вул. Кобилянської, перетворення Калинівського ринку на феодальну вотчину, з якої висмоктувалися величезні кошти тощо... Все це, так чи інакше, минало без особливого розголосу і скандалу. Гроші і ресурс не тільки утримувалися, але й накопичувалися без малого 17 років.

Отже, більш кмітливої реалізації гасла «свій до свого по своє» годі й вигадати. Хоча, ні. Це помилкове судження. Адже у даному випадку, судячи з усього, йдеться про одвічну комуністичну солідарність.

Сергій Воронцов — спеціально для БЦ

В оформленні використано фото-знімок Еммануїла Друкмана

________________________________________

Читати більше:

Сергій Воронцов | Передові «совки» чи європейські благодійники Чернівців?