Як показало святкування Дня Перемоги у Чернівцях, місцеві «громадські активісти» і кроку не роблять без команди своїх кураторів з МВС та СБУ. Власне, як і їхні київські та дніпровські колеги. День Перемоги над нацизмом перетворився для патентованих українських патріотів на «день зради»: в Києві поліція штурмувала офіс ОУН (Миколи Коханівського), у Дніпрі – «наваляла» «бійцям АТО», які хотіли за звичкою розігнати святкову ходу ветеранів та їхніх нащадків, а в Чернівцях...
Стоп, а де ж були «ветерани, волонтери та активісти» столиці Буковини 9 травня? Адже в цей день до пам’ятника Перемоги на Соборній площі прийшли не тільки нинішні керівники області та міста Олександр Фищук і Олексій Каспрук, але і їхні попередники-«регіонали» – Михайло Папієв та Віталій Михайлішин. Всі вони були без ідеологічно правильного «маку» на одязі, а Папієв з колегами поклав до монументу вінок від «Опозиційного блоку» зі стрічками – ви не повірите – червоного кольору!
І найголовніше: de facto на Соборній площі відбувся марш «Безсмертного полку». Сотні чернівчан принесли із собою портрети предків, що брали участь у Другій Світовій війні у складі Червоної Армії – бронзова табличка про героїзм якої досі розміщена на обеліску Перемоги. Але, на відміну від Києва, літніх людей ніхто не намагався публічно принижувати, як це робили неонацисти під керівництвом поліцаїв на Арсенальній площі. Намагань побити учасників урочистої ходи, як у Дніпрі, теж не було – власне, як і жодних «активістів» на Соборній взагалі.
Думаєте, вони відчули, що «концепція змінилася», бо 9 травня керівництво Міноборони поклало квіти до могили генерала Ватутіна, а Чернівецької області – до могили генерала Боброва? Навряд, бо рупор місцевих «активістів» мало жовчю не захлинувся – мовляв, подібні поминальні акції «продовжують розпалювати багаття ворожнечі в Україні, виправдовують Росію і чекають, аби вона розв’язала широкомасштабну війну з Україною, провокують сепаратизм». А далі – цілком у сталінському стилі: «Відчуваючи свою безкарність, ця антиукраїнська гідра знову підняла голову. І жодні слова її не спинять»...
Та все це бевкання не лише «гідру» не спинило, але й запалу «активістам» не додало. І якщо в День Перемоги вони ще могли виправдатися тим, що це офіційне свято, у якому беруть участь чиновники та правоохоронці і т.п., то 5 травня біля танка Нікітіна Михайло Папієв був лише в оточенні невеликої групи ветеранів. Проте жодних спроб «гуртом батька побити» (або юрбою пограбувати яку-небудь будівлю, що належить екс-губернатору – як навесні 2014-го) не було. Власне, по всій Україні 9 травня більшість «активістів», наче по команді, залишилися вдома. Тих, хто команду «Фу!» не зрозумів – у Дніпрі, Одесі, Мелітополі та ще деяких містах південного сходу України – добряче потовкли «нові поліцаї», які виявилися нічим не кращими за попередників-міліціянтів.
Правда, може виникнути запитання: чим же тоді викликана істерика Юрія Луценка та Арсена Авакова стосовно «звірячого побиття ветеранів АТО» у Дніпрі? Насправді, генпрокурора та главу МВС абсолютно не турбує доля цих «порушників конвенції». Просто київська влада у цій ситуації побачила кілька загрозливих для себе тенденцій. По-перше, без прямого наказу (якого, вочевидь, не було) поліція вже не захищає «активістів», що займаються звичним для себе хуліганством та розбоєм. Тобто статус «ветерана АТО» (як і «професійного патріота» загалом) вже не гарантує недоторканності в разі протиправних дій. Більше того – поліція цілком може відмовитися захищати і «патріотичну владу», протиправні дії якої стають все відвертішими. А по-друге, незважаючи на «договорняки» Президента з регіональними елітами, ті насправді вже не контролюють свої «феоди». Тобто – не зможуть в разі потреби забезпечити достатній рівень фальсифікацій для Петра Порошенка на президентських та парламентських виборах.
В цій ситуації Адміністрація Президента вирішила трохи зменшити оберти репресивної машини, що спирається не лише на офіційні правоохоронні органи, але й на «фрайкори» на кшталт «Азова» чи «організацій ветеранів АТО». Розширено перелік захищеної від нападів «опозиції його величності» – тепер це не лише Радикальна партія Олега Ляшка, «Відродження», «Наш край», «За життя» і «ахметівці», але й частина «Опозиційного блоку», підконтрольна Дмитру Фірташу, а також «нові» політичні проекти («Соціалісти» Леоніда Кожари, «Основи» Сергія Тарути тощо). Подібний вибір політтехнологів Президента диктується соціологією – з кожним днем у суспільстві падає підтримка війни взагалі та людей з військовим минулим зокрема. Громадяни України, які протягом десятиліть марили «сильною рукою», жахнулися, коли ця рука у камуфляжі почала стискати їх за горло та гаманець.
У цій ситуації виття «активістів», позбавлених політичної сцени (а головне – «кормової бази»), нагадує відому фразу Шарікова: «Я без пропитания оставаться не могу, где ж я буду харчеваться?» На щастя для них, без роботи ці хлопці не залишаться. Для прикладу, офіційний організатор заходів «Опозиційного блоку» до Дня Перемоги у Чернівцях, депутат обласної ради Олександр Болтунов, теж займається «волонтерством», допомагає бійцям в АТО і т.п. 9 травня представники «Опозиційного блоку», «Солідарності» та «Народного фронту» сиділи за одним столом з ветеранами Другої Світової, тож їхнє спільне застілля з ветеранами АТО вже нікого особливо не здивує. Цікаво, чи отримають «активісти» контракт на розгін несанкціонованої ходи яких-небудь «радикальних націоналістів» 14 жовтня?
* «Мак і пам’ять» («Mohn und Gedächtnis», 1952) — перша літературна збірка чернівецького поета, жертви Голокосту Пауля Целана (1920—1970).
Олег Хавич — спеціально для БЦ
В оформленні використано фото-знімок Ігоря Константинюка
________________________________________
Читати більше: