Криза в Чернівецькій міській раді, яка марно тліє уже декілька місяців, окреслює крайню межу інтересів основних зацікавлених політичних гравців у місті. І щоб прийти хоча б до якогось вирішення цієї проблеми, треба дивитися на ситуацію не з профанної позиції дихотомічного протистояння. Конфлікт у Чернівецькій міській раді – це далеко не конфлікт команд Олексія Каспрука і Василя Продана. В цій диспозиції є ще один прихований елемент, без якого пазл не збирається докупи.

Цей елемент – окрема позиція Максима Юрійовича Бурбака, який веде власну гру в Чернівцях. Наївно вважати їх з чинним мером Каспруком однією монолітною силою. В політиці немає ні друзів, ні ворогів, а є лише спільні інтереси. Так ось інтереси Максима Юрійовича і Олексія Павловича та їх відношення до кризи в Чернівецькій міській раді є дуже і дуже різними.

Бурбак перш за все є політиком, орієнтованим на бізнес. Він уміє перетворювати наявну владу у реальні гроші. Люди для нього є просто технічним ресурсом для задоволення власних планів та амбіцій. Це не добре і не погано. Просто так є. І як бізнесмену від політики йому невигідний жоден сценарій, де б він від своїх політичних активів не отримував необхідних економічних профітів.

Ситуація, яка існує в місті зараз, загрозлива особисто для нього. Його ставленик у Чернівцях формально перебуває при владі, але особисто Бурбак не може вирішити жодних власних бізнесових питань. Затягнута партія з обранням секретаря та стратегічна невизначеність заставляє Максима Юрійовича йти на загострення та ціною «сакральної жертви», свого побратима Олексія Павловича, перезапустити механізми прийняття політичних рішень у місті на свою користь. Політична війна краща за економічно невигідну невизначеність, яка є зараз у Чернівцях.

Каспрук, у свою чергу, є регіональним (у хорошому розумінні слова) чернівецьким політиком. Обраний і мером, і депутатом Верховної Ради, він вибрав Чернівці, а не Київ. Київський варіант чарує своєю простотою. Зібрати валізу і бути парламентським активістом чи надувати щоки «весільним генералом» десь у столичних тусовках, вирішуючи помежи тим свої питання... Непоганий варіант, чи не правда?

Чернівці для Каспрука виявилися ціннішими. Бурбак же до Чернівців ставиться як до ресурсу власного збагачення. Він класичний поміщик епохи розвинутого кріпацтва. Тому після місцевих виборів позиції та інтереси Каспрука і Бурбака почали різко розходитися. Олексій Павлович був змушений приглушити непомірні «дерибанні» апетити свого партійного боса. У нього просто не було іншого вибору.

Граючи за правилами Бурбака, він підпадав би під розстріл неформальної більшості імені Василя Сафроновича Продана, яка чітко знає що де в Чернівцях лежить і з кожної спроби «дерибану» робить публічний скандал. З іншого боку, явне підігрування інтересам Бурбака приводило б Олексія Павловича під розстріл представниками громадянського суспільства, активістів – його найпалкіших прихильників. Олексій Павлович зробив мудрий крок від політика зграї до політика громади. Але зграя такого не прощає – і Максим Юрійович після чергового провалу в міській раді своїх «шкурняків» і частих смішків за спиною в київських кулуарах (мовляв, який ти Бурбак політик, якщо в себе вдома тебе ніхто не слухає?) вирішив різко змінити ситуацію.

Сценарій Бурбака – це сценарій маленької, але переможної для нього політичної війни. Він прагне зіштовхнути Продана з Каспруком, щоб послабити позицію свого ж колеги і «героїчно» прийти йому на допомогу і розрулити ситуацію в парламенті, призначивши позачергові вибори Чернівецької міської ради. Як Чіп приходить на допомогу Дейлу, так і Максим Юрійович прийде на допомогу Олексію Павловичу. Звичайно ж, допомагати він буде на своїх умовах.

Враховуючи помилки, Бурбак відтіснить від прийняття ключових рішень у Чернівцях людей Каспрука та кооптованих з громадського середовища активістив та інших, у його розумінні, наївних «лохів», що хотіли б працювати на місто, а не на його таємних фактичних управителів. Олексій Каспрук навіть у разі перемоги в позачерговій кампанії буде лише формальним керівником. Англійською королевою – як теперішній губернатор Олександр Фищук.

Ідея Бурбака – перетворити столову, де їли всі, на трачку, де їстимуть лише обрані партійні свині. Грубо – але десь так воно і є. З цієї диспозиції Максиму Юрійовичу дуже навіть вигідний секретар Василь Продан, який буде виконувати всю брудну роботу по усуненню Каспрука від влади. Бурбак буде на словах Продана ганити, але за спиною потиратиме руки, оскільки за секретаря Продана йому, як керівнику найбільшої фракції в парламенті, викотять шикарний пас для розпуску Чернівецької ради, яку він уже довгий час хоче замінити через непроходження власних «шкурняків».

Фактом є те, що між Бурбаком і Проданом, не дивлячись на явну неприязнь одне до одного, є неформальні зв’язки. Одногрупники все ж... І скоріше за все, поновлення діалогу буде шукати саме Максим Бурбак, у якого ліміт часу на політичний «дах» невпинно зменшується. І це відчувається навіть на фізичному рівні. Тому сценарій «зрада» — «свій секретар» — «Федорук–2» — «перевибори» може бути запущено в любий момент. Варто лиш старим «друзям»-одногрупникам одного доброго дня піти «кофє піть».

Насправді будь-яка, навіть найпровінційніша політика – така справа, де ідеалісти або стають циніками, або їх розводять, як котят. У чернівецькій комбінації всі троє учасників готові ризикувати і кидати своїх «союзників». Головне пам’ятати стару чернівецьку мудрість, яка гласить про те, що «якщо ти не знаєш хто в комбінації лох, то лохом є ти».

Михайло Шморгун — спеціально для БЦ

В оформленні використано фото-знімок Ігоря Константинюка

________________________________________

Дивитись більше:

________________________________________

Читати більше:

Михайло Шморгун | Ягоди «Рідного міста». Поле мінливих ініціатив