Від Редакції: Володимир Стефанець розмірковує про вибори без виборів та політичні дива в місцевих радах Буковини. Про «старі-нові» обличчя депутатів — у редакторській статті в газеті «Доба» (ч. 33 (1024), 17 листопада 2016), яку переопубліковуємо спеціально для читачів «Буковинського центру» (всі виділення — наші).
За першими, цьоготижневими морозами і снігом, традиційно несподіваними для чернівецьких комунальників і дорожників, буковинці якось геть зовсім не помітили іменини – річницю минулорічних виборів до місцевих рад. Тих, які мали б привести у представницьку владу плем’я нове і незнайоме.
Треба визнати: з незнайомцями електорату пощастило більше – на возах, розкручених київськими телестудіями брендів, у буковинські ради рік тому в’їхало чимало справді невідомих хлопців і дівчат, які традиційно обіцяли «до останньої каплі» стояти за його, електорату, інтерес. Парадоксально, але обрані незнайомці за рік так і не стали новими депутатами. Новими у сенсі якості своєї депутатської роботи. Причому, це стало зрозумілим, ще коли обранці не встигли навіть відійти, так би мовити, від каси – на перших організаційних сесіях новообраних рад. На них «нові» засвітили своїх старих ляльководів. І сталося це так вагомо, грубо й зримо, що було навіть незручно за обранців, які напередодні позиціонували себе іншою, новою, ефективною радівською силою. Історія про те, як браття по Майдану з «Батьківщини» на чолі з Іваном Мунтяном кинули братів з порошенківської «Солідарності» при розподілі керівних крісел в обласній раді – яскравий тому приклад. Іван Миколайович, зметикувавши «на трьох» з радикальною Інгою Маковецькою та «солідарним» Віталієм Мельничуком, став, мабуть, першим крайовим спікером за всі роки незалежності, який навіть не обгрунтував електорату причину несподіваного політичного зигзагу річної давності. Воно й зрозуміло: Іван Миколайович, яко людина партійно-підневільна, просто виконав волю столичних зверхників, які на якихось пагорбах поділили все за нього і сказали «люміній». Інша річ, що нинішній голова обласної ради не може в цьому признатися (часом навіть самому собі), щоб, бува, не зашкодити іміджу самостійного політика. Але це вже деталі, які попервах хоч і виглядали комічно (пригадаймо, як на заклик Юлії Володимирівни буковинська владна «Батьківщина» перший раз після виборів ходила в опозицію фактично сама до себе), проте сьогодні деталі вже виглядають дуже навіть органічно. Надто коли згадати, що за рік кермування Мунтян не пояснив багато інших речей – як-от, наприклад, скандали з ввезенням і розмитненням авто його однопартійцями.
Власне з опозиційністю (принаймні такою, яку декларують у далекому Києві перші партійні очільники) не склалося й у решти учасників облрадівського владного тріумвірату. Бо хто, скажімо, чув за останній рік щось дуже радикально-опозиційне від першого заступника голови ради від Радикальної партії Інги Маковецької? Перепрошую, хто взагалі її чув? Ніхто, звісно, не вимагає, щоб Інга Степанівна ходила по облраді з вилами, як її столичний патрон, але ж Олег Валерійович, кажуть, заявив про радикальну опозицію до «режиму», а днями навіть побився з Бойком, який «з Льовочкіним їздять по московських обкомах, інструкції отримують в Кремлі».
У Чернівецькій міській раді – своя ювілейна, річної витримки, історія про обране «плем’я нове і незнайоме». Хоча за останній рік вона так заплуталася, що вже якось і не збагнеш, хто тут новий, а хто – незнайомий. Тут радше історія про те, як «нові» стали незнайомими, а незнайомі – новими. Поки чинний міський голова Олексій Каспрук і відмобілізована «Рідним містом» депутатська більшість не бажають поступатися принципами, прості городяни намагаються осягнути їх. Принципи «маленького Парижа» часів постдругого Майдану, що пишуться не то в «Сорбоні», не то в «Народному фронті», не то дійсно в Ратуші.
Процес осягнення явно затягнувся і місцями нагадує пошуки у темній кімнаті чорної кішки, якої немає. Хоча, як подейкують злі язики, рибка у мутній воді таки трапляється. Немає лише вже ось рік секретаря міськради, ще одного заступника міського голови та не вдається дообрати членів виконкому. А в іншому, як співає одесит Утьосов, «все чудово, прекрасна маркіза». Ну, себто, ти – дорога громадо, з якою ми, обрані, спільними зусиллями колись та й заживемо.
До речі, про «заживемо». Це я про дострокові вибори, якими учасники чернівецької «святкової імпрези» річної тривалості час від часу лякають одне одного. Страшилка ся за рік також затерлася і на чернівецьких кухнях вже мало хто вірить, що вона може стати реальністю. Бо, по-перше, за рік склалося враження, що страшилка сильно подобається усім «непоступливим», бо вони не дуже схожі на тих, хто готовий пиляти гіляку, на якій сидить. А по-друге, куди, власне, поспішати у нелегкій справі торжества самоврядування. Діло ж то непросте, як, зрештою, і саме плем’я – до болю нове і надзвичайно незнайоме...
Володимир Стефанець — для «Доби»
В оформленні використано фото-знімок Ігоря Константинюка
________________________________________
Читати більше: