Святослав Вишинський | Продан—Охотський. Ментальний діалог | Буковинський центр

17 вересня в мережі «Facebook» відбувся знаковий діалог між двома непомітними, але значимими фігурами чернівецької політики. Хоча слово «фігури» не зовсім точне – адже і Василь Продан, і Олег Охотський, здійснюючи ходи дистанційно, із-за меж ігрового поля, зберігають і особливу, рідко доступну публічним політикам суб’єктність. Підкріплену, до того ж, не меншою фінансовою автономією, котра дозволяє всі інші фігури «рухати», «виставляти» і «бити», залишаючись у безпечній ролі гравця.

А якби йшлося про театр, то я би сказав, що обидва не так «грають», як «режисують» чернівецьку політику, сидячи перед яскраво освітленою сценою, із першого ряду роздаючи вказівки відомим, популярним, (не)улюбленим акторам. Адже попри те, що прізвища Василя Продана та Олега Охотського на слуху – більша частина їхніх операцій залишається за лаштунками сцени. Обидва – неофіційні акціонери Чернівецької міської ради: Василь Сафронович (за словами самого Олексія Каспрука) – неформальний керівник депутатської більшості, а Олег Євгенович – міноритарний акціонер і депутатського корпусу, і виконавчої влади одночасно.

Обидва – гравці зі стажем у прямому і переносному сенсах слова. Василь Продан – один із кращих чернівецьких шахістів, Олег Охотський – один із кращих в Україні гравців у покер. Досягнувши помітних успіхів у бізнесі, і Продан, і Охотський з не меншим успіхом реалізувались у місцевій політиці, де, завдяки інтелектуальним якостям, стали авторами і бенефіціарами основних політичних процесів.

Утім, від спокуси перевтілення – особливо коли геніальний задум дисонує з дилетантською грою акторів – не застрахований ані сценарист, ані режисер спектаклю. Першим під об’єктиви ЗМІ як кандидат, а згодом і як депутат міської ради восени 2015 р. вийшов Василь Сафронович, який тепер претендує на посаду секретаря. Олег Охотський (депутат у 2006–2010 рр.) назад на сцену, під світло софітів не поспішає – але так само, як і Василь Продан, не утримався від спокуси соціалізації в Інтернет-мережах – котрі з деякого часу перетворились на майданчик, де межа між формальним і неформальним, офіційним та неофіційним – зрештою, між щирістю та грою – розчинилась і «поплила».

І це так схоже на модерновий театр, де дія відбувається не тільки і не стільки на сцені – але й у глядацькій залі, поміж рядами крісел, де і публіка, і актори свідомо чи несвідомо виконують відведені ролі. А ще більше – на середньовічний карнавал-маскарад: з тією поправкою, що в соціальних мережах без певної підготовки (а часто і з нею) нелегко розібратись: коли співрозмовник із маскою, а коли без.

Діалог Олега Євгеновича з Василем Сафроновичем на моїй сторінці «Facebook» 17 вересня, спровокований публікацією Михайла Шморгуна про тіньову сторону партії «Справедливість», є багато в чому унікальним документом – «стенограмою» публічної розмови двох непублічних політиків, які не звикли розкривати ні думок, ні справжніх мотивів своїх дій. І щоби зрозуміти сказане – а радше: несказане – в цій дивній бесіді, пересічний читач потребує голосу за кадром – роль якого візьму на себе я.

Перший пробний камінь – у город «Буковинського центру» і Михайла Шморгуна. Ввічливий натяк на те, що всі політичні публікації a priori «замовні», відтак мотив критичного матеріалу про партію Валентина Наливайченка потрібно шукати в закуліссі. Теза Олега Охотського, з якою важко не погодитись – але погодитись ніяк не можна. Особам, які звикли микати ляльок за ниточки, в це складно повірити: але журналісти і політологи, блогери та оглядачі – зрідка – працюють на себе. А іноді – на читача.

Стрілку переведено на Василя Продана, і його поява в діалозі – логічний епізод у сценарії драми. Василь Сафронович уникає безплідної дискусії з Русланом Туликом та ін. «пересічними» учасниками і миттєво парує безпрограшним запитанням: «А Ви – а я?» Чудово усвідомлюючи, що порівнює-то він непорівнюване: фігури на дошці зі справжніми гравцями. Змішуючись із ними – щоби приховати ниточки.

Репліка Олега Охотського достойна інавгураційної промови. В ній прекрасно все – і натяки на власні фінансові можливості, і на незалежність у прийнятті рішень, і (вірю? не вірю!) декларування нейтралітету – який у подібних ситуаціях радше належить розуміти як оголошення війни. Олег Євгенович, звісно, не мирить учасників конфлікту, а підігріває його, підсилюючи виконавчу гілку і депутатську групу Олексія Каспрука. Охотський розраховано підтримує слабшого – а значить розширює простір для власного маневру.

З якою метою? Відповідь за Фройдом: амбіції! Це помітно відрізняє Охотського від більшості гравців – амбіції, а не гроші, задоволення від влади, значимості і самої гри – є рушійними мотивами його дій. Олег Євгенович у всьому бачить руку опонентів – і, як досвідчений гравець, буває проникливий в оцінках. Але як досвідчений гравець у покер – так само проникливо блефує. Комлімент «Михалычу» – що це? Прояв щирої симпатії до Віталія Михайлішина – чи спроба применшити вагу Василя Сафроновича (і видимо – свою власну)? Розпалити амбіції «першого номера», якого тримають на других ролях?

Василь Сафронович, Ви справді в це вірите? Олег Євгенович, може, вірите Ви? У щирості цих реплік не може засумніватись лише наївний і непідкупний виборець – але він не наш читач.

Другий самостійний хід – безумовно, натяк на «команду Фірташа», з якою Василя Продана донині афіліюють опоненти. Це слабке місце Василя Сафроновича, по якому ще довго битимуть «закляті друзі» й «любі вороги» – тож і Олег Охотський, як один із них, екстраполює минуле на сьогодення. В якомусь сенсі, Охотський лестить Продану, перебільшуючи його вагу в міській раді – цілком вкладаючись в інформаційну заготовку Каспрука «в усьому винні депутати». Проте Олег Євгенович замовчує, яким чином депутатська більшість повинна «наводити порядок» – за кадрові призначення ж відповідає міський голова! Але прізвище Олексія Павловича, якому Охотський на даному відрізку марафону підсобляє – в бесіді дипломатично обходять стороною.

Василь Сафронович вдає, що вірить у третю силу Охотського – чудово усвідомлюючи, що дискутує не з рефері, а з прихованим опонентом. Утім, у якості опонента не подає і себе – всі посміхаються, тиснуть руки і тримають палець на курку. Гравці – стріляють, падають – фігури.

З цією тезою Олега Охотського важко не погодитись. Якби не та обставина, що паритет у сесійній залі і так є – немає порозуміння. І шукати це порозуміння, якщо вірити публічним заявам Василя Продана та Олексія Каспрука, не збирається саме останній («Вони будуть в ізоляції», Карл!). «Обставина непереборної сили», яку nolens volens, на другому році дебатів визнав навіть дипломатичний Василь Максимюк – напевно, вже не сподіваючись на добру волю Каспрука (для громади), і на посаду секретаря (для себе).

І справді: адже Охотський стверджує вище, що саме Василь Продан у роки перебування при владі (nota bene!) запросив його до співпраці – йдеться про включення підприємця до складу виконавчого комітету Чернівецької міської ради 30 серпня 2012 р. Втім, з політичних мотивів Олег Євгенович недоговорює, що прийняв запрошення Продана і до участі у виборчій кампанії колишнього секретаря Віталія Михайлішина до парламенту – проти колишнього мера Миколи Федорука.

Чи кине це сьогодні тінь на Каспрука? Не варто хвилюватись! Після висування секретарем партнера Охотського, «антимайданівця» Володимира Сєхова у 2015 р., і призначення директором департаменту ЖКГ ставленика Охотського – колишнього «регіонала» Ярослава Кушнірика у 2017-му – постраждати ще більше принциповість Олексія Павловича не може.

Виходимо на фінішну пряму: ця частина розмови має особливу цінність. За потоком компліментів Охотський переконує Продана, що готовий домовлятись – і підтримати секретарські амбіції останнього. Репліки до болі нагадують заяви Максима Бурбака в березні минулого року – готовність розділити владу, а з нею і відповідальність (сакраментальні «противаги»). Згаданим Охотським «планом дій», себто передвиборчою програмою «Рідного міста», Максим Юрійович розмахував в ефірі програми «Пряма відповідь» на муніципальному телеканалі «Чернівці» 10 березня 2016 р. І втілювати його – себто проданівський план дій – Максим Юрійович не без іронії закликав.

Але закликам ні у великій, ні у малій політиці вірити несолідно: важать реальні мотиви і реальні ходи. Всього через десять днів, 28 вересня в коментарі на сторінці мера Олексія Каспрука в мережі «Facebook» Олег Охотський у найвульгарніших виразах нападає на депутата від «Народного контролю» Ярослава Петришина, котрий, в обмін за підпис на свою підтримку, підписався за розгляд кандидатури Василя Продана – на посаду міського секретаря («Viribus unitis»?).

Слідкуємо за руками! 17 вересня – «подставлю плечо», 28 вересня – «ссучился тухлый» (пардон, це цитата). І нижче, для підстраховки: «думать совместно», «садиться за стол». Олег Охотський підтверджує лояльність до Каспрука, але... на всякий випадок перестраховується і надсилає сигнал Василю Сафроновичу. На відлунні якого вже по-іншому читається попередній заклик «брать всю власть».

Чи не натякає Олег Євгенович на можливий переворот у Ратуші – і свою та пропрезидентської фракції готовність: «солідаризуватись»? Як-не-як, підтримку «незаконної» влади, яку Віталій Михайлішин «узяв» у 2011 р., Охотський один раз уже декларував. Тож мораль цієї п’єси... ми залишимо за лаштунками: в міру власної зіпсованості читач її виведе сам.

Святослав Вишинський — спеціально для БЦ

В оформленні використано фото-знімок Ігоря Константинюка